XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Везетіу К.В. НАУКОВО-МЕТОДИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ПАРАДИГМІ

Везетіу Катерина Вікторівна

аспірант кафедри педагогіки

Республіканський вищий навчальний заклад

„Кримський гуманітарний університет" (м. Ялта)

НАУКОВО-МЕТОДИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ПАРАДИГМІ

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства новим соціальним замовленням нашої країни є підготовка у вищій школі фахівців, спроможних успішно розв'язувати надскладні проблеми сьогодення.

Навчання дипломованих фахівців, пов'язане з їхнім професійно-творчим розвитком є актуальною і значущою проблемою. Її успішне вирішення передбачає, в першу чергу, визначення провідних положень, на яких можна побудувати науково обґрунтований процес підвищення науково-методичної компетентності вчителя-філолога.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, сучасний етап розвитку вищої педагогічної освіти характеризується переходом на систему, одним з основних завдань якої є підготовка компетентного педагога. Все більшого поширення набуває компетентнісний підхід, що наповнює традиційне навчання  особистісно-орієнтованим, практично-спрямованим, гуманістичним змістом. Гуманістична парадигма освіти передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості того, хто навчається. Задля цього сам учитель має бути високого рівня самоактуалізованості, особистісної й громадянської зрілості.

Особливості компетентнісного підходу розкриваються в ряді вітчизняних і зарубіжних досліджень (В. Болотов, Я. Кодлюк, О. Овчарук, О. Олейнікова,      Л. Сень та інші) У сучасній теорії і практиці вищої педагогічної освіти накопичено значний досвід, який охоплює багато аспектів професійно-педагогічної підготовки фахівців гуманітарних спеціальностей. Аналіз наукових доробків з цього питання свідчить про те, що сьогодні існує вже значна кількість праць, присвячених проблематиці професійної підготовки вчителя, зокрема, упровадженню компетентнісного підходу до змісту професійної діяльності (В. Бондар, І. Зимня, О. Овчарук, О. Садівник,                          А. Хуторський та ін.). Існує ряд досліджень, які висвітлюють окремі аспекти проблеми: методологічну компетентність та методологічну культуру                           (Т. Алексєєва, П. Баранов, Р. Богданова, А. Кочетов, С. Кульневич, О. Лебедєв); методичне мислення (О. Гончарук, Н. Кузовлева, Ю. Кулюткін, Г. Сухобська); методичну рефлексію (О. Анісімов, Н. Посталюк), але вони не зосереджують увагу на розвитку науково-методичної компетентності вчителів-філологів у післядипломній освіті.

Для уточнення сутності поняття „науково-методична компетентність" ми, насамперед, опрацювали ряд визначень відомих дослідників, розтлумачуючи поняття „методична компетентність" та „наукова компетентність".

С. Рягін підкреслює важливі компоненти методичної компетентності: мобільність знань (постійне відновлення знань для успішного рішення завдань тепер і в даних умовах), гнучкість методу (застосування того або іншого методу в залежності від умов), критичність мислення (творче, нестандартне мислення), відповідальність за дії.

Сутність наукової компетентності визначається як сформований у викладача рівень теоретико-методологічних і фахових знань із педагогічної науки, практичних умінь і навичок організації науково-дослідницької діяльності. Це наявність особливого наукового мислення, здатність до вивчення матеріалів наукових досліджень і трансформації основних теоретичних положень у зміст навчальних дисциплін фахової підготовки студентів. Зазначимо також уміння визначати власний науковий інтерес, реалізувати свій науковий потенціал, досліджуючи актуальну наукову проблему, організовувати результативну наукову та науково-методичну діяльність. Високий рівень наукової компетенції викладача формується впродовж років.

Проаналізувавши всі визначення, які використовуються  в  педагогічних наукових колах, ми зробили спробу окреслити зміст поняття „науково-методична  компетентність".

Отже, науково-методична компетентність - це система педагогічних, психологічних, предметних знань та професійно-методичних умінь, які базуються на знаннях дидактичних методів.

Дане визначення є робочим, але ми вважаємо, що воно може бути використаним у подальшому дослідженні науково-методичної компетентності вчителів-філологів, оскільки розкриває зміст науково-методичної компетентності з урахуванням особливостей викладання дисциплін даного профілю.

Якщо розглядати структуру науково-методичної компетентності вчителя найбільш узагальнено, то в її складі можна виділити такі компоненти:

а) мотиваційний - сукупність потреб, мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій, ставлень, адекватних цілям і завданням педагогічної діяльності, та їх інтегративних комплексів (пізнавальні потреби й інтереси, гуманістична спрямованість, любов до дітей, прагнення особистісно самореалізуватись у педагогічній діяльності тощо);

б) когнітивний - сукупність знань, необхідних для здійснення педагогічної діяльності (знання предмета, педагогічні, психологічні, основи організації й управління навчальним процесом тощо);

в) операційний - сукупність умінь і навичок, необхідних для практичного вирішення навчальних і виховних задач (уміння встановлювати міжособистісний контакт, організовувати міжособистісну взаємодію, упорядковувати і передавати навчальну інформацію тощо);

г) особистісний - сукупність важливих для професійної педагогічної діяльності особистісних якостей (комунікативність, відповідальність, емпатійність, готовність до рефлексії, здатність до самоаналізу і самоуправління тощо).

Важливими елементами внутрішньої структури особистості, закріпленим життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань є ціннісні орієнтації. І як зазначає П. С. Гуревич, знання беруться із світу, а цінності творять цей світ [1, с. 5-12.]. Вивчаючи проблему цінностей,                               Д. О. Леонтьєв виділив такі основні цінності, якими керується людина: безпосередні цінності етичного порядку (чесність, порядність, доброта, непримиренність до недоліків); цінності міжособистісного спілкування (вихованість, життєрадісність, чуйність); цінності професійної самореалізації (ретельність, ефективність у справах, тверда воля); індивідуальні цінності (незалежність, відповідальність, конформізм) [2, с. 13-14]. отже, ціннісна свідомість і самосвідомість, закріплюючись у ціннісних орієнтаціях, впливають на мотивацію педагогічної дії.

Ціннісні орієнтації, особистісний смисл професії мають принципове значення для формування індивідуального стилю педагогічної діяльності, визначаючи його гуманний, демократичний або авторитарний характер. На основі ціннісних орієнтацій формується мотиваційно-ціннісне ставлення до педагогічної професії, цілей і засобів педагогічної діяльності. Таке ставлення до педагогічної діяльності в кінцевому результаті виражається у педагогічному спрямуванні особистості.

Будь-який компонент структури науково-методичної компетентності не може існувати автономно, він завжди інтегрується з більш масштабними системами. Так, мотиваційний блок науково-методичної компетентності входить до структури загальної особистісної спрямованості, когнітивний - до структури світогляду. Операційний же компонент входить до ширшого аспекту педагогічної діяльності - процесуального, що дає змогу розглядати реалізацію науково-методичної компетентності у межах діяльнісного і функціонального підходів.

Такий висновок ґрунтується на науковому підході В. А. Петровського щодо вивчення проблеми діяльності. Він розглядає її через активність до цілепокладання. Сторона цілеспрямованості (синхронний аналіз) є моментом здійснення діяльності, що реалізує певні потреби та мотиви людини, а цілепокладання (діахронний аналіз) народжує нову потребу і відображає її внутрішню динаміку [3]. Отже, науково-методична компетентність учителя на операційно-процесуальному рівні передбачає її вивчення з позиції цілеспрямованості та цілеутворення. Цей компонент структури науково-методичної компетентності охоплює: способи дій (засоби, форми, методи, прийоми педагогічного впливу), сформовані на рівні умінь, або навичок; тактику особистісно-зорієнтованої поведінки у процесі взаємодії з учнями; прояві педагогічного такту; комунікативні здібності; вміння безконфліктного вирішення педагогічних ситуацій.

Висновки. Визначення поняття „науково-методичної компетентність", конкретизація типового (узагальненого) змісту і структури науково-методичної компетентності вчителя забезпечують лише загальний розгляд специфіки його професійної діяльності, без конкретизації тих її ознак, що складають специфіку професійної діяльності вчителя-філолога. Побудова моделі науково-методичної компетентності вчителя-філолога, яка являє собою інтегровану на функціональному рівні систему, має відображати змістову основу саме його професійної діяльності, що і буде здійснено в процесі подальшого дослідження.

Література:

1. Гуревич П. С. Роптание души или рубанок: нравственные парадоксы новой программы образования? // Этическое воспитание. - 2003. - №1. - С. 5-12.

2. Леонтьев Д. А. Методика изучения ценностных ориентации. - М.: Смысл, 1992. - 17 с.

3. Петровский В. А. Психология неадаптивной активности. - М.: тоо „Горбунок", 1992. - 49 с.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>