XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Волков О. Г. ДИСКУРС ІМПЕРСЬКОГО СУБ’ЄКТА ДЛЯ ІНШОГО

Волков О. Г.

ДИСКУРС ІМПЕРСЬКОГО СУБ'ЄКТА ДЛЯ ІНШОГО

Актуальність дослідження обумовлена потребою з'ясування презентації владних відносин у політичному дискурсі. Мета дослідження полягає у виявлення основних характеристик імперського дискурсу за ситуацією, коли він використовується як інструмент впливу. Відповідно розмежовується суб'єкт, а саме той, хто впливає, та інший, на кого впливають. Висуваються такі завдання як розгляд відмінностей імперського дискурсу, виявлення невідповідності норм партикулярної етики для суб'єктів як учасників дискурсу, виявлення механізмів впливу імперського дискурсу.
У імперському дискурсі суб'єкта-для-іншого заперечення іншого може втілиться по-різному: по-перше, це буде відмова іншого від самого себе, по-друге, запереченням буде часткове або повне руйнування іншого. Проте руйнування не тотожно тотальному запереченню, оскільки інший може відновитися, якщо збережуться сенси ідентифікації. Наприклад, інший повністю підкоряється на інституційному рівні, але протистояння продовжується, оскільки індивідуальності переживають себе такими, що належать до ще незалежного іншого, і таке переживання виражається в наступному вислові: „Так, ми потерпіли поразку, але не переможені, й будемо боротися до перемоги!”. Тому власне запереченням буде тільки відмова від самого себе, внаслідок чого самостійність, цілісність, неподільність не розглядаються як цінності й стає можливим повне підпорядкування суб'єктові. Інакше кажучи, заперечення іншого можливо тільки як його самозаперечення, коли інший сам відмовиться від визнання себе як абсолютної цінності, відповідно, від імперативу досконалості, й беззастережно визнає досконалість суб'єкта. Таким чином, підкорення іншого не завжди припускає його руйнування, вона може виражатися в усуванні зі його свідомості імперативу досконалості і формуванні преклоніння перед досконалістю суб'єкта; тому, що якщо інший позбавляється імперативу досконалості, а об'єктом преклоніння виступає суб'єкт, то тим самим він позбавляється перспективи свого розвитку, як би втрачає своє майбутнє. У цьому випадку руйнується рефлексія іншого, оскільки він перестає переживати, оцінювати, досліджувати самого себе, крім того, і це найголовніше, він втрачає цінність самого себе, а якщо загублена цінність й інший переживає тільки негативне ставлення до самого себе, тому взагалі стає неможливим розвиток, оскільки втіленням досконалості виявляється тільки суб'єкт, а недосконалості – інший. Яка логіка існування формується, якщо домінує визнання власної недосконалості? Тоді заперечується необхідність здійснення себе, тим більш, що воно себе можливо, якщо творення виступає сенсом існування, відповідно, основною екзистенцією та імперативом, і як тільки цей сенс усувається зі свідомості, і домінує визнання власної недосконалості, то відпадають передумови для розвитку, самореалізації; тому при підпорядкуванні іншого найбільш ефективною є стратегія нав'язування власної досконалості й зняття сенсу творення.
Стає зрозумілим, що інший у дискурсі суб'єкта-для-іншого вже не тільки образ, який можна змінити абсолютно довільно, а реальний інший, якого необхідно підпорядкувати. Яким чином це можливо? Це можливо, коли суб'єкт для іншого стає образом досконалості, тому суб'єкт повинен з'явитися перед іншим як втілення досконалості, навпаки, інший оцінюється негативного, тому ця критика необхідна для руйнування позитивної ідентифікації. Тому суб'єкт презентує себе в дискурсі суб'єкта-для-іншого таким чином, щоб підпорядкувати іншого, і для цього він повинен з'явитися в дискурсі не таким, яким є насправді, а тільки як втілення досконалості, інакше він буде викликати заперечення, недовіру, сумнів. Це і є причиною того, що в дискурсі суб'єкта-для-іншого імперський суб'єкт презентує себе як втілення досконалості й не інакше, що передбачає майже повне редукування недосконалості. Але така презентація себе у дискурсі повинна містити вказівку на відповідність нормам універсальної етики, інакше інший не повірить; і як приклад, наведемо вислів, який ілюструє таке ставлення до іншого: „Наша держава є міцнішій, і це дійсно, що ми досягли високих результатів у сфері економіки, тому можемо багато чому навчити і допомогти у вдосконаленні того, хто ще тільки почав замислюватися про необхідність відповідності високим етичним нормам. Ми допоможемо у створенні демократії і правових стандартів. Ми завжди будемо відстоювати ідеали свободи”. Звернемо увагу на звеличення суб'єктом самого себе, і, одночасно на вказівку недосконалості іншого, а головне, що суб'єкт проголошує свою прихильність етичним нормам, що не більш як риторичний прийом. Якою мірою така презентація суб'єкта в дискурсі відповідає реальності? У тій мірі, в якій суб'єкт дійсно є втіленням досконалості. Але що таке досконалість імперського суб'єкта? Дійсно, імперський суб'єкт володіє досконалістю, але це не означає, що вона є абсолютною, крім того, імперський суб'єкт не має намірів поширювати цю досконалість на іншого, тому маніфестація наміру про допомогу виявляється способом встановлення довіри до самого себе, але не більш того, а причиною того є егоїстичність імперського суб'єкта, при цьому предметом турботи виступає тільки виключно сам для себе, що і є передумовою для його вдосконалення; проте в образах і міфах для іншого він представ як втілення абсолютної досконалості; тому у образі суб'єкта, який створюється для іншого, відбувається зняття того, що може викликати недовіру, і, тим більше, засудження, таким чином, основний зміст дискурсу суб'єкта-для-іншого – це експонування власної досконалості.
Література:
1. Апель К.-О. Трансформация философии. – Пер. с нем. В. Куренного, Б. Скуратова. – М.: Логос, 2001. – 338 с. – (Университетская библиотека).
2. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерк политической теории: Пер. с нем. Ю. С. Медведева, под ред. Д. В. Скляднева. – СПб: Наука, 2001. – 417 с.
3. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие: Пер. с нем. / Под ред. Д. В. Скляднева. – Изд. 2. – СПб, 2006. – (Слово о сущем).


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>