XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Яремко Г.З. ВКАЗІВКА НА УГОДУ ПРО ПРАЦЮ У ДИСПОЗИЦІЇ СТ. 173 КК УКРАЇНИ

Яремко Галина Зіновіївна,

Львівський державний університет внутрішніх справ

  ВКАЗІВКА НА УГОДУ ПРО ПРАЦЮ У ДИСПОЗИЦІЇ СТ. 173 КК УКРАЇНИ

Ч. 1 ст. 173 Кримінального кодексу (далі - КК) України встановлює відповідальніть за грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (виділено авт.: Я.Г.). У формулюванні диспозиції статті очевидна вказівка на угоду про працю, у зв'язку з чим в літературі висловлюється думка про бланкетний характер диспозиції даної статті [1, с. 520]. Проте така точка зору далеко не безспірна. Все залежить від того, що розуміти під поняттям "угода про працю", а це питання вирішується серед науковців далеко неоднозначно. Можна виділити наступні позиції:

- угода про працю - це укладений відповідно до закону між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою трудовий договір (письмовий чи усний, а також трудовий контракт), за яким, зокрема, працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи [2, с. 428-429]. Тобто, це власне трудовий договір;

- угода про працю, крім трудового договору, може носити характер цивільно-правового договору про виконання певних робіт [3, с. 205];

- угода про працю, крім індивідуальних угод між наймачем і працівником, може бути у формі колективного договору [4, с. 476].

Не вдаючись в аргументацію кожної з позицій, зазначимо, що лише у випадку, коди до угод про працю відносити також колективні договори, можна говорити про бланкетний характер диспозиції даної статті. Адже лише такі акти можна вважати нормативно-правовими, трудовий ж договір і інші індивідуальні угоди про працю є актами індивідуального застосування, і відсилки до них не надають диспозиції бланкетного характеру (див. рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) [5]).

Однак, відносити колективний договір до угод про працю немає достатніх підстав. Так, ч. 1 ст. 173 КК України вказує, зокрема, на такий один з альтернативних способів вчинення злочину як примус до виконання роботи, не обумовленої угодою. Аналіз же відповідних положень Кодексу законів про працю України [6] та Закону України "Про колективні договори та угоди" від 1 липня 1993 року [7], що стосуються колективного договору, свідчить, що визначення трудової функції працівника не є предметом регулювання у колективному договорі. Крім того, ч. 2 даної статті вказує на відповідальність за ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України. Очевидно, що потерпілим є не трудовий колектив як сторона колективного догвору, а окремий працівник. А тому, видається, що законодавець вкладав у зміст поняття "угода про працю" власне індивідуальний трудовий (чи цивільно-правовий) договір, предметом регулювання якого є трудова функція працівника (сторони договору). У випадку ж порушення колективного договору, звичайно, порушуються і законодавчі вимоги, оскільки останній повинен відповідату законодавству. А тому таке діяння за наявності усіх необхідних ознак слід кваліфікувати як грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК України).

Отже, диспозиція ч. 1 ст. 173 КК України передбачає звернення до угод про працю як актів індивідуального правозастосування, що лежить в площині з'ясування фактичних обставин справи. З врахуванням вищевикладеного, є підстави стверджувати, що диспозиція даної статті не є бланкетною.

Література:

•1.     Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК України): Монографія / С.Я. Лихова. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2006. - 573 с.

•2.     Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: 4-те видання перероблене і доповнене / [За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка]. - К.: Юридична думка, 2007. - 1184 с.

•3.     Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: книга друга / [За заг. ред. В.Г. Гончаренка, П.П. Андрушка]. - К.: А.С.К., 2005. - 848 с.

•4.     Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та інші]; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я Тація. - К., 2003. - С. 476.

•5.     Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) // Офіційний вісник України. - 2000. - № 39. - С. 77.

•6.     Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - № Додаток № 50.

•7.     Закон України "Про колективні договори та угоди" від 1 липня 1993 року № 3356-XII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 36. - Ст. 361.

E-mail: yaremkogalyna@rambler.ru

 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>