XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Ярмоленко О. М. ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ТЕХНІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Ярмоленко О. М.

Вінницький національний технічний університет

ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ТЕХНІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

/з досвіду роботи/

         Одне з головних завдань курсу «Історія української культури» полягає у формуванні гармонічної особи та розкритті природних здібностей. При викладанні практичного курсу історії  української культури актуальними в наш час є теми, пов'язані з українською звичаєвістю, давніми традиціями, віруваннями, народним етикетом.

         Сьогодні ми все найчастіше повертаємося до своєї минувшини - історії, релігії, народного побуту, - до давніх вірувань наших пращурів. І тому на практичних заняттях значна увага повинна приділятися, по-перше, показу найглибших коренів українського народу, розкриттю основних напрямків родової нормативної поведінки людей (особові звичаї, природно-особові, суспільні, побутові, обрядові, поєднані тощо); по-друге, слід зосереджувати увагу на найголовнішому: будь-яка «звичаєва норма чи правило лексить в основі гармонійного вияву природного й суспільного життя народу.»

         В наш час багато доводиться чути про повернення наших звичаїв, традицій тощо. А проте, що вкладаємо ми в це? Яке наше реальне сьогодення?

         Прагнення українця до моральної чистоти, до життя в законі одвічне, генетичне.

         Але ж при викладанні цієї теми постають проблеми: історичні українські звичаї в сприйнятті студентів видаються не модними, не сучасними, відкладаються «як старі і не потрібні». Ми забули про те, що звичаї, як правило і норма поведінки, залишається як закон і сьогодні в силі. Більшість людей не може та й не намагається пояснити, чому в тих чи інших випадках вони поводяться так а не інакше. Просто відповідають: «Так з дідів-прадідів повелося», «Як у людей, так і у нас». Тобто існували в житті неписані норми поведінки людей, засновані на народних звичаях і досвіді предків. Ці норми затверджувалися і спрямовували життя в спокійне русло, сприяли мирові й злагоді в суспільстві, виховували повагу до людини.

         Отже, проведення таких занять в курсі історії української культури - одне з найважливіших питань до вирішення проблем, які постають перед нами.

         Людина, створивши свій окремий світ як духовний вимір природи, потребує певного суспільного середовища. Стан суспільного середовища унормовується кодексом звичаїв. Тому порушення їх веде до змін стану суспільного середовища. А забуття родових звичаїв - взірець духовного зубожіння, грунт для сприйняття чужих норм і правил. А рід і народ, що забуває свої звичаї, не має майбутнього. На цьому ґрунтується боротьба людини і народу за своє виживання, за свій духовний розвиток.

         Отже, звичай - закон. Сьогоднішня наука стверджує, що будь-який закон є відносним, він діє лише за певних умов, в певному середовищі. Не виняток і звичай. В людині виникає необхідність постійного спостереження за зміною і розвитком людей в природі довкілля і суспільства людей. В добовому ритмі це звичаєва зміна форм привітань, зміна побутових правил тощо. В річному колі такі зміни обумовлюються календарністю свят та обрядовою звичаєвістю. В житті окремої людини - звичаєвою зміною суспільної поведінки, одягу, харчування. Зміни в природі і суспільстві підготовлюють норми звичаєвої зміни. Внаслідок різноманітних змін значна частина звичаїв трансформувалася і увійшла в нову течію буття. Деяку частину давніх народних звичаїв прийняло державне право.

         Подальший розвиток та зміни суспільних відносин, урбанізація та технізація, посилення впливу науково-прикладного світогляду привели до швидкого занепаду давньої родової звичаєвості. Особливо повального характеру цей процес набув у роки штучного винищення та задушення будь-яких самобутніх проявів народної культури тоталітарним рексимом.

         При викладанні курсу історії української культури необхідно підкреслити, що «у народів, свідомість яких залежить від вірувань, ритуалів, етнічні стереотипи є головними рисами національного життя. Навпаки, у народів, які втратили ці глибинні зв'язки, етнічні стереотипи поширюються лише на зовнішні правила поведінки.» ­[1] Вцілому система етнічних стереотипів визначає своєрідність національного типу поведінки. Кожна національна культура є закономірним розвитком тих запасів знань, які виробило суспільство. Це стосується відродження культури, зокрема національного етикету. На лекціях і семінарах потрібно зупинитись на аналізі головних історичних типів традиційно-побутової культури українців: землеробського та козацького.

         Доцільно ознайомити студентів з основними рисами спілкування в середовищі українців: міфологізація гостя, благозичливість, гостинність. Особливо потрібно охарактеризувати традиційні форми вітання, прощання, поздоровлення, співчуття, вибачення, різноманітні ритуали шанування. Кращому засвоєнню теоретичного курсу лекцій сприяють практичні заняття, на яких необхідно застосовувати методи проблемного навчання, створювати проблемні ситуації, задавати проблемні питання. Студенти мають зробити висновок про те, що традиційні етнічні стереотипи становлять основу і сучасного спілкування, виступаючи системою етикетних норм та правил поведінки без їх колишньої міфологізації. По мірі відродження української нації відбуватиметься й оновлення таких рис, як гостинність, благозичливість, шанування й щиросердя.

         Таким чином, вивчення студентами технічного університету народного етикету, звичаєвих норм сприятиме залученню їх до духовних цінностей української нації.

         Потрібно виробляти у студентів такі якості, які гармонують з високою культурою, ґрунтуються на дотриманні почуття власної гідності, повазі до людей.

Література:

•1.     Пономарьов А. Українська етнографія. Курс лекцій, - К., 1994 р.

•2.     Супруненко В. Народини. Витоки нації: символи, вірування, звичаї та побут українців. Запоріжжя. Берегиня, 1993 р.

•3.     Берегиня: історія, звичаї, традиції українського народу. - К., Берегиня України, 1993 р.

•4.     Ткач М. «Криниця буття» // Українська культура. - 1993 р.

•5.     Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1993 р.

•6.     Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - К., 1992 р.

•7.     Українське народознавство. Навчальний посібник, - Львів, 1994 р.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>