XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Ясиневич C.Л. ФЕДЕРАЛІЗАЦІЯ І ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ: МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

Ясиневич Станіслав Людвигович,

слухач 1 курсу факультету державного управління

вечірньої форми навчання

ОРІДУ НАДУ при Президентові України

генеральний директор «Телекомпанія «РЕГІОН»

ФЕДЕРАЛІЗАЦІЯ І ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ: МІФИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

       Серед різноманітних висловлювань, які супроводжують наше повсякденне життя, в останні шість років ми - громадяни все частіше чуємо такі поняття як децентралізація і федералізація. Після президентських виборів 2004 року громадян «лякали», що ідеї федералізації, які лунали з трибуни першого з'їзду депутатів рад всіх рівнів у Сєверодонецьку, призведуть до розвалу України як держави. В першому помаранчевому Кабінеті міністрів був навіть віце-прем'єр, який опікувався територіально-адміністративною реформою і одним із напрямків цієї реформи повинна була стати децентралізація влади в Україні.

       Після парламентських виборів 2006 року розмови про федералізацію відійшли на другий план. Однак останнім часом ця тема знов починає повертатись в риторику українських політиків, наприклад: Народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко не бачить іншої альтернативи розвитку української держави, ніж її федералізація. 

       Тому, мабуть, і потребують осмислення такі поняття як «децентралізація» та «федералізація» які не набули ще в суспільстві статусу демократичних цінностей, у контексті сучасних суспільних процесів в Україні, втілення їх у суспільну свідомість поряд з іншими цінностями, що ведуть до демократизації суспільства, а не до розпаду держави, як це часто сьогодні можна почути з вуст ідеологів зміцнення централізації та унітаризму. Парадоксально, що прихильниками децентралізації та федералізації до останнього часу були так звані недемократичні сили (партія Регіонів....), а на засадах централізації та унітаризму стоять так звані демократи. Чому «так звані»? Тому що демократичність або недемократичність визначається з дій тієї чи іншої політичної сили, а не її заяв.

       Отже, федералізація означає зміну устрою держави, наприклад, з унітарного на федерацію. Федерація (від лат. «союз») - форма державного устрою, за якого держава складається з рівноправних одиниць (республік, земель, країв), однак має єдині законодавчі й виконавчі органи, законодавство тощо. Водночас кожна складова частина має свої законодавчі, виконавчі, судові органи. Влада суб'єктів федерації обмежена тими правами, що належать федерації в цілому. У «Великому юридичному словнику» вказано, що «федералізм є найголовнішим принципом  єдності держави, ... рівноправності та самовизначення народів» [1, с. 733]. Однією з особливостей всіх сучасних федеративних держав є відсутність у суб'єктів права на сецесію, тобто права виходу зі складу федерації [2, с. 61].

       Історія федералізму досить молода і датується з часу утворення США (1787 р.); найстарішою з існуючих федерацій є Швейцарія, яка виникла за середньовіччя з окремих держав-кантонів, через конфедеральний союз до сучасної федеральної держави.

       У світі зараз нараховується близько 25 федерацій. Залежно від принципу, покладеного в основу утворення федерації виділяють:

•-         історико-географічні федерації (утворились шляхом історичного об'єднання федеральних одиниць в єдину державу): Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Швейцарія, США, ФРН, Мексика, Венесуела, Канада та ін;

•-         національно-етнічні федерації (федеральні одиниці в таких країнах утворені на основі врахування етнічних меж та національних інтересів їх населення): Бельгія, Індія, М'янма, Нігерія, Пакистан, Росія. Федерації на сьогоднішній день представляють значну частину населення планети: в них проживає 1/3 населення Землі.

       Один із найбільш відомих сучасних західних політологів, професор Женевського університету, Д. Сіжанські відмітив, що федералізм - наше майбутнє. Він звернув увагу на найбільш суттєві риси федералізму: здатність об'єднувати раніше розрізнені утворення, забезпечуючи їм можливість розрізненого представництва у масштабі федерації як цілого, а також у масштабі окремих її частин; здатність цілого та його частин взаємно підтримувати один одного. Але, безумовно, найбільш вагомим аргументом на користь розвитку федералізму є те, що використання федеральної форми полегшує становлення демократії, яка пов'язана із загальним визнанням необхідності подальшого поширення прав і свобод людини і громадянина [3].

       Тобто, федералізм виникає або з необхідності інтеграції первісно самостійних державних одиниць у більшу державу, або внаслідок дезінтеграції унітарних держав. Він є засобом запобігання надмірній концентрації влади в центрі.

       Однак винятково до компетенції федеральних органів влади, як правило, належать питання оборони, зовнішньої політики, фінансового регулювання, грошової системи, найважливіших видів оподаткування. Федеральні конституції та закони, згідно з якими здійснюється розподіл повноважень між федерацією як цілим та її суб'єктами, мають статус верховенства стосовно законодавства суб'єктів федерації. У сучасному цивілізованому суспільстві більшість учених визнали, що федеративна форма державного устрою має властивості, які сприяють розвитку демократії, прав і свобод людини.

       Загалом, федералізація в сучасному світі є засобом запобігти розпаду країни по конфесійному, етнічному, і навіть по територіальному принципу, а ні як не сприяти розпаду. Навіть унітарні держави Європи йдуть по шляху посилення самостійності регіональних влад, залишаючи за центром лише відвічні загальнодержавні функції. Це зменшує кількість претензій до центральної влади з боку виборців. Чого вимагати від Берліна рішення комунальних проблем, якщо вони повністю залежать від місцевої влади? Це знижує і міжнаціональні негаразди. Франко-швейцарцям, германо-швейцарцям і італо-швейцарцям нічого ділити. Своїми кантонами вони керують як забажають, розмовляють на своїй мові, принципові для всієї країни питання виносять на референдум. При цьому, громадяни заздалегідь готові підкоритися результатам всенародного волевиявлення, навіть якщо воно не співпаде з їх власною позицією, а різниця складе соті долі відсотка. Франкорозмовляючий канадський Квебек, наприклад, до сих пір не відділився від «англійських окупантів» тільки тому, що сепаратисти не можуть набрати в ході референдуму достатню кількість голосів за відділення. А не можуть вони набрати цих голосів, тому, що помірні французькі патріоти рахують, що їх французькість у федеральній державі аж ніяк не принижується і голосують проти відділення [4].

       Таким чином, федералізація це зміна устрою держави і тільки цим відрізняється від децентралізації. Але федералізація це також одна із поширених форм демократизації державного устрою, демократичного процесу перерозподілу влади як і децентралізація. Важливий чинник, який об'єднує процеси децентралізації, федералізації та інші відцентрові тенденції, є розподіл влади не тільки в центрі, а й між регіонами і центром.

       Отже, з огляду на вищесказане, можна зробити наступні висновки:

•-         будь-то федералізація чи децентралізація це не «страхи», якими потрібно «лякати» суспільство, а дуже поширені в сучасному світі форми демократизації державного устрою;

•-         про зв'язок децентралізації і федералізації ведуться гострі спори. Федералізація часто сприяє децентралізації, але зовсім не є її обов'язковою умовою. І навпаки: децентралізація також не є достатньою умовою для федералізації;

•-         плани по децентралізації або федералізації повинні бути стратегічними, а не наказаними заздалегідь. Це повинні бути гнучкі процеси, в яких необхідно враховувати можливість всіляких несподіванок;

•-         для успіху процесів необхідна широка участь громадян і всіх зацікавлених сторін - це ще один ключовий момент. Крім того, важливо розуміти, що не всі функції управління потрібно переводити на місця. Виходячи із принципу субсидіарності, функції управління потрібно переводити вниз, якщо дуже важливо для досягнення поставлених цілей і є гарантія ефективності їх виконання;

•-         хоча відцентрові процеси в основному є політичним процесом, вони не принесуть успіху, якщо на місця не будуть передані відповідні фінансові та інші ресурси;

•-         і останнє, форми демократизації державного устрою є складними процесами, які потребують терпіння і уваги, однак вони обіцяють стати важливим механізмом для підвищення якості управління і стійкого соціального, економічного і гуманітарного розвитку суспільства.

Література:

     1. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 790 с.

2. Гойман-Червонюк В.И. Очерк теории государства и права. - М.: МЮИ МВД России, 1996. - 326 с.

3. Крылов Б.С. Федерализм и его будущее // Журнал российского права. - 1999. - № 1. - С. 108 - 114.

 4. Федерализация: Благо или вред. - Режим доступу: http://www.otechestvo.org.ua/main/20063/715.htm.

 

E-mail: region_stas@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>