XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Юдіна Ю.В. ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК НА ЗАНЯТТЯХ З СОЛЬФЕДЖІО

Юдіна Ю.В.

викладач вищої категорії

КЗ «Мелітопольське училище культури» ЗОР

ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК НА ЗАНЯТТЯХ З СОЛЬФЕДЖІО

Ефективність професійної підготовки майбутнього керівника аматорського самодіяльного   колективу в училищі культури залежить від наявності у студентів природних музичних здібностей, без яких неможливе навчання та виховання повноцінного музиканта. Музичні здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, а виявляються у швидкості, глибині і міцності оволодіння способами і прийомами діяльності.                     

Повноцінна музично-теоретична підготовка студентів неможлива без міжпредметних  зв'язків. Особливо  важливою у підготовці професійного музиканта є взаємодія з такими дисциплінами як хоровий клас, хорове диригування, хорознавство, сольний спів. Саме на заняттях із цих предметів у студентів - майбутніх керівників самодіяльних музичних колективів - формується система методів розвитку музичного слуху, навичок сольфеджування та метроритмічного чуття. Потреба у реалізації набутих знань, умінь і навичок спонукає студентів до практичної діяльності з вокально-хоровими колективами ( шкільними та позашкільними), робота з якими потребує належного рівня музично-теоретичної підготовки керівника. Для успішної професійної діяльності майбутнього керівника колективу потрібно застосування раціональних методів і прийомів навчання, які полягають у розкритті та реалізації природних здібностей студента.                           

Дослідження підготовки музикантів на музично-теоретичних заняттях відображені у роботах вітчизняних та зарубіжних учених ( Д. Алексеєв, А. Барабошкіна, Д. Блюм, Н. Боголюбова, В. Вахромеєв, О. Давидова, П. Драгоміров,  І. Дубовський, Н. Ладухін, І. Способін, Г. Фрідкін та ін.). Велике значення у галузі психології музичних здібностей мають дослідження Б. Теплова, а також теоретичні положення Н. Гарбузова про зонну природу звуковисотного слуху і ритму. Аналіз робіт вищезазначених авторів дозволяє розкрити, розвинути те реалізувати потенціал природних задатків студента на заняттях музично - теоретичних дисциплін.              

Зміст навчальної дисципліни « сольфеджіо» в училищі культури визначається вимогами до компетентної підготовки  сучасного керівника народного колектива.  Результативність роботи музиканта залежить від рівня його слухового розвитку: здатності чути внутрішнім слухом та відтворювати голосом мелодії, інтервальні, акордові послідовності, секвенційні та модуляційні звороти тощо. Метою вивчення курсу сольфеджіо в училищі культури є розвиток у студентів звуковисотних, метроритмічних, структурних слухових уявлень та музичної пам' яті, необхідних для професійного сприймання музики, а також виробничих компетенцій, необхідних для роботи в аматорському колективі. Навчальні завдання курсу сольфеджіо полягають:

•·  у формуванні та розвитку навичок співу з аркуша без інструментального супроводу одноголосної та багатоголосної музики різних  епох та стилів;

•·  опануванні навичок співу модуляцій у спорідненій тональності з дотриманням правил голосоведіння;

•· розвитку навичок визначення на слух гам різних ладів, окремих інтервалів, акордів, ритмічних малюнків, ступенів ладу в тональності;

•· одноголосних, інтервальних та акордових побудов, а також запису одноголосних та двоголосних періодів різної побудови у розмірах 2/ 4;

•·  3 /4; 4/ 4; 3 /8; 6 /8;

•· засвоєнні творчих навичок ( створенні музичних побудов різного масштабу для подальшого їх співу з групою ( або для диктування);

•· формуванні вміння застосовувати у навчальному процесі різноманітні засоби наочності.

Одним з головних завдань курсу сольфеджіо є формування та розвиток музичного слуху як найважливішої складової комплексу професійних якостей музиканта. Тому усі види навчальної діяльності студентів на заняттях сольфеджіо ( інтонаційні та ритмічні вправи, сольфеджування, музичний диктант, слуховий аналіз та ін..) доцільно буде назвати системою розвитку музичного слуху. Система принципів викладання сольфеджіо базується на єдності навчання й виховання, тобто завданням навчального курсу є опанування певних знань та навичок і виховання музичного смаку, творчого й активного ставлення до музичного мистецтва. Тільки за виховання цієї умови заняття у класі сольфеджіо будуть сприяти всебічному розвитку творчої особистості і вихованню освіченого, культурного музиканта й педагога.                                                                      

 При роботі випускника училища культури в аматорських колектива є специфічні особливості. 

Сольфеджіо  в самодіяльних колективах, де виконавство посідає перше місце, має « прикладний характер». Головна задача - засвоїти нотну грамоту, навчити читати з листа, грати або співати по нотах. Тому методика занять цілком залежить від того, який склад даного колектива. Якщо це оркестр баяністів або народних інструментів, саме нотна грамота вивчається в тісному зв'язку з грою на інструментах, з його особливостями, аплікатурою, технікою звуковидобування. Водночас розвивається й інтонаційний слух, засвоюються деякі найнеобхідніші теоретичні відомості. Тільки робота над ритмом проводиться в основному на слуховій основі.                

У хоровому колективі участь в хорі створює умови для виховання гармонічного слуху, почуття строю, чистоти інтонування. Однак без знання нотної грамоти розвиток слуху йде інтуїтивно, від практики,потребує багато часу та праці. Але це підкріплюється естетичним задоволенням від творчої діяльності, приваблює хористів. Ще є такі керівники хорових колективів ( особливо народних ), які вважають, що знання нот не потрібно, тому що воно заважає безпосередності виконавців, що хор, який співає по слуху, швидше запам'ятовує партії і тональності твору, який розучується і тому вивчення нотної грамоти є нудним тягарем. Цей докорінно невірний погляд на значення музичної грамотності для будь-якої виконавської діяльності ( в тому числі й для учасників самодіяльності) є результатом формального і сухого методу навчання музичної грамоти. В методиці проведення занять з музичної грамоти в хорових колективах найголовнішим є збереження тісного зв'язку з виконавською, хоровою роботою. Всі відомості й навички повинні витікати з роботи в хорі, нашаровуватися поступово: по началу слід давати загальні поняття - про фразу, темп, розмір, рух звуків в мелодії і т. ін. та потім поступово починати вивчення теорії. План роботи, програми повинні бути пов'язані з репертуаром хору то можуть бути змінені у порівнянні із загальноприйнятими в навчальних закладах. При цьому використовуються різноманітні активні методи: керівники вибирають поспівки, інтонаційно близькі тим , що звучать у хорі, привчають співати по вказівці, по ручним знакам і т. ін. При вмілому керівництві багато з цих методів приносять користь; однак всі вони мають загальний недолік - не допомагають вивчати музичну грамоту, не розвивають слух та не розширюють музичний кругозір хористів.            

 На заняттях з музичної грамоти слід ознайомити учасників хору із основними закономірностями музичної мови, дати відомості з форми та жанру музичних творів, розповісти про композиторів, особливості того чи іншого стилю.                                    

Роль слуху в музично-творчому процесі, в розвитку і вихованні любові до музичного мистецтва надзвичайно велика. Музичний слух керує роботою виконавського апарату, контролює якість звучання і сприяє створенню художнього образу твору. Поняття « музичний слух» і « музична обдарованість» не тотожні. Музична обдарованість передбачає особливий  комплекс поєднання здібностей, які містять, окрім музичного слуху, ще й силу і багатство уяви, особливу концентрацію душевних сил та уваги, вольові якості, організованість, цілеспрямованість і любов до музики. Необхідно вказати й на естетичний зміст музичної обдарованості, який полягає в емоційності сприйняття, правильному розумінні та здатності отримувати  насолоду від музичного твору. Розвинений музичний слух дає людини можливість сприймати й усвідомлювати музику, переживати її, ніби творчо створювати під час виконання. Ці завдання є першочерговими у вихованні професійного музиканта - творчої особистості. Але при цьому слід врахувати, що музикальність - це не тільки сукупність вроджених задатків людини, а результат розвитку, навчання, виховання. Значення предмета сольфеджіо для розвитку музичного слуху важко переоцінити. Але помилковою є думка, що розвиток музичного слуху здійснюється винятково на цих заняттях. Різноманітна музична діяльність - слухання музики, спів, гра на музичних інструментах - усе це сприяє активному розвитку музичного слуху й музикальності. На заняттях сольфеджіо активність музичного слуху, абстрагована від виконавських і технічних навичок, значно зростає. На заняттях відпрацьовується низка прийомів і навичок, які ґрунтуються на функції музичного слуху і сприяють розвиткові різноманітних його якостей.          Музичний слух - складне явище, яке містить декілька взаємопов'язаних компонентів: 

 1) звуковисотний слух;                                                                                                     

2) чуття ладу;                                                                                                                      

3) чуття метроритму;                                                                                                         

 4) гармонічний слух.   

    Людина, яка має  звуковисотний слух, інстинктивно знаходить правильну інтонацію звуків, виконуючи мелодію голосом, чи на смичковому інструменті. Ладовий слух дозволяє людини розрізняти й визначати співвідношення між висотами різних звуків,  відтворювати інтервали та визначати їх величину, розпізнавати акорди тощо. Чуття метроритму  - це найпростіший, первинний прояв музикальності, здатність  знаходження  та визначення співвідношень між ритмічними одиницями. Явище музичного слуху надзвичайно складне та багатогранне. У частини студентів, що мають хороший мелодичний слух, слабкіше розвинене чуття метроритму. В інших - краще розвинений гармонічний слух, але менш чутливим є мелодичний і т. ін. Якість мелодичного слуху визначається рівнем розвитку усіх його складових. Ці складові важко виокремити, тому що вони взаємопронизують і доповнюють одна одну. У педагогічній діяльності розуміння значення окремих складових музичного слуху допомагає здійснити індивідуальний підхід до кожного студента та визначити раціональні методи його всебічного розвитку.                            

Музичний слух - це явище, що складається з низки взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів. До основних можна віднести:                                                  

1) звуковисотний слух, чуття ладу та чуття метроритму, взаємодія яких формує мелодичний слух;                                                                                                                        

2) відчуття фонічної забарвленості акордів, сприйняття множини звуків як одного цілого, відчуття строю, ансамблю та функціональних зв‘язків, які разом складають гармонічний слух.

Слід назвати й інші грані слуху:                                                                                   

1. чутливість до тембру ( тембровий слух);                                                              2. архітектонічний слух та відчуття форми;                                               

3. динамічний слух ( відчуття відносної гучності);                                                         

4. поліфонічний слух як здатність виокремлювати голоси та підголоски.                   

Але зазначені складові музичного слуху не є визначальними.                                             

За характером сприйняття висоти звуків музичний слух поділяється на відносний та абсолютний. Відносний слух - це здатність відтворювати і сприймати звуки, інтервали та ладові співвідношення, пов'язані з певною тональністю чи заданим звуком. Абсолютний слух - це здатність розпізнавати та відтворювати висоту звуків без порівняння з яким-небудь вихідним звуком. Абсолютний слух може бути пасивним, тобто означає здатність розпізнавати висоту, базуючись на тембрових критеріях. Людина, яка володіє таким слухом, розпізнає звуки, відтворені певним інструментом ( фортепіано, скрипкою, баяном, гітарою та ін.), але при цьому не може відтворити самостійно окремі звуки чи тональності. Активний абсолютний слух передбачає здатність людини не лише розпізнавати, а й відтворювати задану чи записану висоту.                                                                

Більшість людей мають відносний слух. Тому у підготовці майбутніх музикантів на заняттях сольфеджіо велика увага приділяється розвитку відносного слуху. У здібних студентів у результаті занять з фахових дисциплін ( хоровий клас, хорове диригування, постановка голосу, сольфеджіо, гармонія) з ‘являється здатність визначати конкретну висоту, тобто формується пасивний абсолютний слух. Але це залежить від індивідуальних особливостей сприймання й пам'яті і не може розглядатися як типовий випадок. Як свідчить практика, намагання орієнтувати методику викладання сольфеджіо на формування і розвиток абсолютного слуху поки що не дали позитивних результатів, а в окремих випадках виявились навіть шкідливими для загального музичного розвитку студентів. Музичний слух  розвивається у процесі музичної діяльності шляхом спеціальних вправ. Основу багатогранних і різноманітних проявів музичного слуху складають певні фізіологічні задатки, спрямованість та активність психіки музиканта, багата пам'ять та вміння логічно мислити.                                                                                         

Для успішного розвитку музичного слуху студентів викладач із сольфеджіо повинен мати елементарні знання в галузі психофізіології слуху. Для правильного відтворення, яке б відповідало замислу, необхідно відпрацювати стійкі навички співу чи гри на музичному інструменті. Ці навички формуються в результаті виконання спеціальних вправ, у курсі сольфеджіо їм приділяється особлива увага.                            

Слухацький та співацький рефлекси є основними у формуванні майже всіх музичних навичок. Навички - це автоматизовані компоненти свідомої діяльності, що виробляються у процесі її виконання. Для утворення стійких навичок велике значення має цілеспрямована робота як педагога, так і студента. Тобто необхідно знати, що і як робити для того, щоб ці навички сформувались. Необхідно вміти оцінювати результати своєї роботи. У методиці викладання сольфеджіо формуванню навичок повинна приділятись велика увага. Необхідно постійно пам'ятати, що лише на основі опанування цілим комплексом навичок, при вмінні гнучко  їх застосовувати, можливо добитися успіхів та набути майстерності у певній галузі.                                                                                         

Процес формування внутрішніх уявлень, які зароджуються в корі головного мозку, є одним із проявів музичного слуху та пов'язаний з роботою мозку. На основі раніше пов'язаних подразнень, які накопичуються в базі даних мозку, музикант може згадати або уявити собі мелодію, цілий твір, окремі елементи музичного цілого - акорди, тембри, метроритмічну організацію тощо. На більш високому щаблі розвитку музичного слуху слухові уявлення стають більш яскравими і стійкими. Користуючись ними, музикант може уявити за нотним записом не тільки окремі музичні елементи, а й повністю невідомий йому раніше музичний твір. Ця властивість музичного слуху, яку називають внутрішнім слухом, широко застосовується в усіх сферах музичної діяльності та дозволяє уявити собі звучання музики, яка не виконується ( не звучить реально) в даний момент.                  

Внутрішня уява, її яскравість і точність багато в чому залежить від пам'яті й того запасу знань та звукових образів, які накопичені в мозку. Якість пам'яті характеризується швидкістю, точністю запам'ятовування, міцністю збереження, активністю волі до запам'ятовування, готовністю уваги. Запам'ятовування залежно від типу пам'яті може бути: звуковим, механічним, логічним, зоровим ( такий поділ      пам'яті на види умовний).  Викладачам необхідно врахувати схильність того чи іншого студента до того чи іншого типу пам'яті. Музична пам'ять набувається у процесі музично-теоретичної  та виконавської діяльності шляхом роботи над спеціальними вправами, успішність виконання яких у великій мірі залежить від систематичності навчання.                                   

Отже, знання психофізіологічних закономірностей музичного слуху та його складових, допомагає здійснити індивідуальний підхід до кожного студента та визначити раціональні методи для його всебічного розвитку. Саме застосовування раціональних методів і прийомів навчання з формування й розвитку музичного слуху та музичної пам'яті забезпечує успішну реалізацію процесу розвитку музичних здібностей  компетентного фахівця - хормейстера на заняттях музично-теоретичного дисциплін.

Література:

•1.       Гарбузов Н.А. Зонная природа звуковысотного слуха / Н.А. Гарбузов. - М.-Л., 1948.

•2.       Давыдова Е.В. Методика преподавания сольфеджио  / Е.В. Давыдова. - М., 1976.

•3.       Леонтович М.Д. Практичний курс навчання  співу у середніх школах України  /М.Д. Леонтович. - Київ.: Музична Україна, 1989.

•4.       Олексюк О. Музична педагогіка: навч. посіб. / О.М. Олексюк. - К.,2006.

•5.       Римский - Корсаков Н.А.  О музыкальном образовании в России  / Н.А. Римский -Корсаков. Полн. собр. соч. - М.,1963. - Т.2.

•6.       Сольфеджио //  Программы педагогических институтов. Сб. № 14. - М.: Просвещение, 1987. - С. 92-105.

•7.       Теплов Б. Проблемы индивидуальных различий  /Б. Теплов. - М.,1961.

•8.       Теплов Б.  Психология / Б. Теплов. - М.,1953.

 


Один комментарий к “Юдіна Ю.В. ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК НА ЗАНЯТТЯХ З СОЛЬФЕДЖІО”

  1. Юлия Левченко/45 гр.:

    ого)))круто))))


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>