Заєць І.О. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: ПОШУК ЕФЕКТИВНОЇ МОДЕЛІ

Заєць І.О., магістрант

заочної форми навчання

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Центр післядипломної освіти

Місцеве самоврядування: пошук ефективної моделі

Термін «місцеве самоврядування» сьогодні у багатьох на вустах, ним вже нікого не здивуєш і це не дивно. Адже місцеве самоврядування в його сучасному розумінні утвердилося в середині ХІХ століття. Саме тоді територіальні громади, що історично склалися, були наділені правом самостійно (в межах законів) вирішувати місцеві справи. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у  сільську  громаду  жителів  кількох сіл,  селища,  міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових  осіб  місцевого  самоврядування  вирішувати  питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Але зародилось місцеве самоврядування значно раніше, і в Україні також. [1]

Шлях місцевого самоврядування в Україні - довгий і тернистий. Проблемами формування ефективного самоврядування займались різноманітні групи науковців - від правознавців до політологів. Серед них можна виділити І.П. Бутка, М.І. Корнієнка, В.В. Копейчикова, А.О. Селіванова, С.С. Алексєєва, Г.В. Барабашева, І.П. Бутка, І.М. Пахомова,  М.О. Баймуратова та інших.

Існуюча в Україні система місцевого самоврядування сьогодні не відповідає потребам суспільства. Функціонування місцевого самоврядування не спрямовано на реалізацію його головного призначення - створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, надання мешканцям територіальних громад якісних та доступних публічних послуг на основі сталого розвитку дієздатної громади. Все це обумовлює актуальність дослідження щодо формування ефективних моделей місцевого самоврядування.

Мета статті - проаналізувати історичні засади  формування місцевого самоврядування та визначити основні шляхи удосконалення форм і змісту  місцевого самоврядування на сучасному етапі розвитку.

З позиції історико-правничої науки щодо цього змістовним був період чотирнадцятого-вісімнадцятого століть, коли воно розвивалося на основі Магдебурзького права, відповідно до якого формувалася модель вільної міської громади, на укріпленій території, з правом власної юрисдикції на самоуправління, правом на утворення та ведення торгівлі. Через посередництво Польщі з 1340 року Магдебурзьке право проникає на українські землі. Скажімо, в менших містах, що називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада - справами міщан. Норми Магдебурзького права використовували при всіх офіційних приватних кодифікаціях права в Україні 18-19 століть. Але управління в українських містах та регіонах базувалося не лише Магдебурзькому праві, а на використанні різних історичних форм місцевого самоврядування, таких як вічове право, козацьке самоуправління, земства тощо.

Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів Української козацької держави, що було обумовлено її полково-сотенним устроєм (XVII - XVIII ст.). Полки та сотні одночасно були військовими та адміністративно - територіальними одиницями і користувалися військово-адміністративним самоврядуванням. Запорізьке козацтво здійснювало самоврядування згідно з тими звичаями і традиціями, що формувалися протягом поколінь.[5]

Приєднання у XVII ст. України до Росії спричинило зміни і у розвитку самоврядування. Органи української державності діяли у складі Росії понад 100 років. Весь цей час процес уніфікації суспільного життя Росії та України продовжувався, а саме, продовжувався процес формування уніфікованих загальноросійських органів місцевого самоврядування.

Спроба створити умови для справді широкого, демократичного місцевого самоврядування була зроблена й у часи Української Народної Республіки.

На жаль, розвиток місцевого самоврядування було перервано з втратою державної самостійності України в 1920 році та встановленням централізованої системи територіальної організації влади, яка передбачала пряме державне управління на всіх субнаціональних територіальних рівнях.

Новітня віха в історії місцевого самоврядування в Україні розпочинається після прийняття 7 грудня 1990 р. Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», а наступним кроком у становленні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції вищевказаного Закону, в якій передбачалося впровадження інститутів місцевого та регіонального самоврядування. [4]

Надійною правовою основою місцевого самоврядування стала Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 року, де самоврядування визнане одним із елементів конституційного ладу держави. Здавалося б, закріпивши в Конституції основні принципи правового регулювання організації й функціонування місцевої влади, а після прийняття 21 травня 1997 р. Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів, посадових осіб місцевого самоврядування, розвиток місцевого самоврядування повинен був стрімко пити вперед. Проте, незважаючи на те, що відновлення місцевого самоврядування в Україні триває вже понад 14 років, у його розвитку ще залишається багато проблем і невирішених питань.

Перед місцевим самоврядуванням постали виклики, які потребують ефективного та швидкого реагування:

- економічна неспроможність переважної більшості територіальних громад, органів місцевого самоврядування щодо здійснення власних і делегованих повноважень;

- недостатність ресурсів у бюджетах розвитку територіальних громад для інвестицій в інфраструктуру;

- відсутність чіткого розподілу повноважень між рівнями, органами та посадовими особами місцевого самоврядування;

- відчуженість органів місцевого самоврядування від населення та їх корпоратизація, закритість і непрозорість діяльності, неефективне використання комунальної власності, земельних ресурсів, корупція, патерналізм у відносинах із населенням та інші.

В розрізі всього вищевикладеного, можна зробити висновки, що потрібно застосувати нові підходи до реформування та удосконалення розвитку місцевого самоврядування. Зокрема, доцільно використовувати відомі методи стратегічного аналізу, що активно використовуються в класичному менеджменті і можуть бути адаптовані для адміністративного менеджменту на рівні місцевого самоврядування. Так, серед ефективних методів можна виділити SWOT - аналіз, системне формування дерева цілей з подальшою деталізацією та формуванням варіантів реалізації стратегічних планів і програм; методи управління проектами розвитку територій та громад тощо. [2]

Метод SWOT (у перекладі з англ. - сила (strength), слабкість (weakness), можливості (opportunities) і загрози (threats)) ґрунтується на підході, який дає змогу вивчати зовнішнє і внутрішнє середовища впливу на розвиток підприємства, а в нашому випадку - місцевого самоврядування. За допомогою цього методу можна встановити взаємозв'язки між силою та слабкістю, які влас­тиві місцевому самоуправлінню, і зовнішніми загрозами та можливостями. Після складання списку сильних і слабких сторін місцевого самоуправління, а також загроз і можливостей встановлюють зв'язки між ними. Для цього складають матрицю, в якій розглядаються усі можливі парні комбінації і виділяються ті з них, які необхідно врахувати при розробці стратегії розвитку та реформування. Аналіз таких взаємопов'язаних чинників дає можливість зробити висновки про реальне становище, в даному випадку, певної гілки влади і необхідність стратегічних змін. [3]

Запропонований метод може бути першим кроком в аналізі  розвитку громади, території, самого механізму місцевого самоврядування. Підкріплений результатами статистичних спостережень та прогнозування, метод SWOT-аналізу застосовується для чіткого визначення концептуальної  моделі місцевого самоврядування для конкретної території.

Таким чином, методика пошуку моделі місцевого врядування може бути заснована на таких засадах:

•1.     Використання відомих інструментів стратегічного менеджменту для оцінки розвитку громади, території та функціонування  системи самоврядування на визначеній території.

•2.     Сценарії розвитку самоврядування базуються на основі статистичних спостережень, досвіді ефективних громад, результатах прогнозування.

•3.     Концептуальна модель розвитку повинна бути оцінена з точки зору можливості практичної реалізації з подальшою деталізацією стратегії розвитку до конкретних заходів та проектів.

 В програмі подальших досліджень аналіз системи місцевого самоврядування на прикладі Вінницького району з подальшим моделюванням можливості реалізації сценаріїв розвитку громади за допомогою сучасного програмного забезпечення.

Література:

•1.    Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.97 р.  N 280/97-ВР

•2.    Вілфрід Трілленберг, Стратегія управління: адміністративний менеджмент у державних управлінських установах. - Конспект лекцій і семінарів. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 64 с.

•3.    Головко Т. В., Сагова С. В., Стратегічний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За ред. д-ра екон. наук, проф. М.В.Кужельного. - К.: КНЕУ, 2002. - 198 с.

•4.    Місцеве самоврядування: становлення, розвиток, проблеми / За ред. Калетніка Г.М. - Вінниця: Логос, 2001. - 272 с.

•5.    Каленяк В., Лазаренко С., Самоврядування і козацтво - запорука державності // Персонал. - 2005. - №11.

Залиште коментар!