XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Завгородня О.Ю. ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ І САМОПРАВСТВА

Завгородня Ольга Юріївна

здобувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

Київського національного університету внутрішніх справ

  ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ І САМОПРАВСТВА

Статтею 289 КК України передбачена кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом. У судово-слідчій практиці, при кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом, іноді виникають проблеми відмежування його від самоправства, які ще не аналізувалися науковцями або такий аналіз здійснювався поверхнево, що не вирішувало проблем такого розмежування.

Доцільно розмежовувати незаконне заволодіння транспортним засобом та дії, пов'язані із самовільним використанням транспортних засобів, які належать державним або громадським організаціям, які повинні оцінюватись як самоправство, що тягне дисциплінарну відповідальність чи, коли такими діями було заподіяно істотної шкоди, - кримінальну за ст. 356 КК України («Самоправство»).

Труднощі в розмежуванні незаконного заволодіння та самоправства виникають тому, що в обох випадках особа навмисно порушує встановлений порядок використання чи здійснення певних правомочностей, з огляду на це, дії збігаються за об'єктивною стороною. Обидва вчинки мають характер самовільних, незаконних дій, однак у разі незаконного заволодіння транспортним засобом немає такої ознаки суб'єктивної сторони самоправства, як здійснення свого дійсного чи гаданого права. Незаконне заволодіння транспортним засобом здійснюється особою, яка в жодному разі (родинні чи службові відносини) не пов'язана з його власником, питання про наявність у її діях ознак злочину, передбаченого ст. 289 КК України, не викликає сумніву, позаяк така особа не має навіть здогадного права на використання цього транспортного засобу.

3. Труднощі у відмежуванні кримінально караного заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України) від самоправства (ст. 356 КК України) виникають у разі самовільного використання засобів автотранспорту робітниками, які по роботі мають стосунок до експлуатації транспортних засобів відповідної організації. Питання частково торкається дій водіїв, механіків, автослюсарів, електриків, сторожів, службових осіб автогосподарства, інших державних або громадських організацій у разі самовільного використання ними в особистих цілях автотранспортних засобів, які належать вказаним організаціям .

Порівняльний аналіз ознак кримінально караного угону та самоправства засвідчує, що їх відмежування повинно проводитися за об'єктом посягання та за характером суспільної небезпечності дій, які утворюють об'єктивну сторону вказаних злочинів.

Під незаконним заволодінням слід розуміти, заволодіння транспортним засобом і поїздка на ньому. Незаконне заволодіння транспортним засобом, на відміну від самоправства, не потребує яких-небудь наслідків (заподіяння істотної шкоди державним або громадським інтересам чи правам та інтересам певних громадян, які охороняються законом).

При кримінально-правовому аналізі дій, пов'язаних із самовільним використанням транспортних засобів, необхідно брати до уваги особливості щодо стосунку конкретної особи до транспортного засобу.

Водій, за яким автомобіль закріплений по роботі, не може нести відповідальності за ст. 289 КК України. Вчинене за таких умов варто розглядати як самоправство, яке тягне дисциплінарну відповідальність, тому що такі дії, зазвичай, не спричиняють значної шкоди суспільним відносинам, які охороняються КК України.

Незаконний характер дій водія може бути спричинений фактом самовільного (без дозволу адміністрації) використання закріпленого за ним транспортного засобу. Згідно з чинними правилами, автомототранспортні й інші самохідні машини автопідприємств, інших державних або громадських організацій закріплюються за певними категоріями робітників, які мають право на їх управління та експлуатацію для виконання певних робіт. Персональне закріплення транспортних засобів за водіями на весь період їх роботи в організації здійснюється з метою встановлення контролю за використанням автотранспорту лише особою, за якою цей автотранспорт було закріплено. Коли ж водій, керуючи ввіреним йому державним або громадським транспортним засобом, ухиляється від маршруту чи використовує цей засіб на власний розсуд, то незаконного заволодіння немає, оскільки відсутнє заволодіння транспортним засобом. Самовільне використання водієм закріпленого за ним для роботи транспортного засобу не може розглядатись як вихід його з-під контролю. Контроль за використанням транспортного засобу з боку водія здійснюється з виконанням роботи, хоча й використовується він незаконно. Тож вчинене діяння потрібно розглядати як самоправство, що тягне дисциплінарну чи, при заподіянні істотної шкоди державним або громадським інтересам, - кримінальну відповідальність за ст. 356 КК України.

Коли водій здійснює протиправну спробу проникнути до гаража, де стоїть закріплений за ним транспортний засіб і незаконно його використовує, то, діяння треба також розглядати як самоправство. За завдану матеріальну шкоду (зламаний замок або зіпсовані двері гаража) водій повинен нести матеріальну та дисциплінарну відповідальність, відшкодувати завдані підприємству збитки.

Отже, логічно, що робітники автотранспортних підприємств можуть бути суб'єктами незаконного заволодіння за умови, якщо вони вчиняють заволодіння не закріплених за ними транспортних засобів, тобто це ті особи, за якими транспортні засоби не закріплені для виконання транспортних та інших робіт і які не мають права на їх використання (автослюсарі, механіки, диспетчери).

Робітники автогосподарств, за якими не закріплені транспортні засоби та які мають до них доступ, у разі самовільного використання цього транспорту для поїздки з корисливою метою, повинні нести відповідальність як за незаконне заволодіння транспортним засобом. Робітники автогосподарств, які виконують функції обслуговування, повинні нести відповідальність за кримінальним законодавством, адже вони порушують суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, через відсутність у суб'єкта права з безпечного використання джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу.

За своїми повноваженнями та характером роботи вони не мають права на відповідальне використання транспорту в режимі руху.

Також потрібно кваліфікувати, як незаконне заволодіння, дії водіїв, які самовільно скористались автотранспортом, не закріпленим за ними, але належним тій організації, в котрій вони працюють. Це пояснюється тим, що правомочність водія контролювати використання у сфері руху автомобіля, що належить державній або громадській організації, поширюється лише на той транспортний засіб, який персонально закріплений за ним, беручи до уваги те, що він працює в цій організації. У решті випадків права на використання транспорту нічим не відрізняються від права таких робітників, як автослюсар, диспетчер та ін.

Не притягуються до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом посадові особи, яким надано право оперативного управління та розпоряджання автопарком (начальники автопідприємств, головні інженери, головні механіки), та посадові особи, що мають безпосередній стосунок до оперативного управління транспортними засобами (прораби, керівники організацій і господарств, їх заступники), якщо вони використовують автотранспорт для своїх особистих потреб. Таке розв'язання цього питання обґрунтовується характером суспільної небезпечності розглядуваного злочину, пов'язаного з фактом виходу транспортного засобу з-під контролю правомочного суб'єкта. Правомочність посадових осіб щодо контролю за відповідальним використанням транспортних засобів, які належать державним або громадським організаціям, аналогічна правомочності власника індивідуального транспортного засобу чи водія, за яким автомашина закріплена у зв'язку з роботою. В діях вказаних осіб при незаконному використанні транспортного засобу для власних потреб немає складу незаконного заволодіння транспортним засобом. Вчинене повинно розглядатись як проступок (зловживання посадовим становищем) чи за наявності достатніх підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК України. Вчинення таких дій посадовими особами, які не наділені правами оперативного регулювання транспортними засобами, потрібно кваліфікувати як незаконне заволодіння транспортним засобом.

Що ж до самовільного використання транспортного засобу близькими родичами власника чи особами, яким власник раніше довіряв свій транспортний засіб, якщо вони взяли його без дозволу, то кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом не настає. В такому разі не буде відповідальності, з огляду на родинні зв'язки чи міжособисті взаємини, які склалися раніше, адже це дає підстави таким особам вважати свої дії правомірними.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>