XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Зенько Ю. О. ЕВОЛЮЦІЯ ІНАКОМИСЛЕННЯ НА ПОЛТАВЩИНІ (КІНЕЦЬ ХІХ ст. – ПОЧАТОК ХХ ст.)

Зенько Юлія Олександрівна

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

ЕВОЛЮЦІЯ ІНАКОМИСЛЕННЯ НА ПОЛТАВЩИНІ (КІНЕЦЬ ХІХ ст. - ПОЧАТОК ХХ ст.)

Сьогодні протестантський світогляд охоплює значну частину населення Полтавщини і все більше впливає на духовну сферу суспільства. Однак за часом виникнення (середина ХІХ ст.) першими на теренах Полтавської губернії були сектантські об'єднання православного спрямування, ці угруповання припинили свою діяльність у 1920-х рр. і нині становлять історико-релігійну спадщину України. Чому сектантські утворення православного характеру не витримали конкуренцію протестантських течій, які з'явилися у кінці ХІХ ст.? Це питання і спонукало нас до вивчення цієї проблеми.

Оказенення Православної церкви, деморалізоване духовенство, формальне виконання релігійних приписів та обрядів, проведення богослужінь церковнослов'янською мовою зумовило виникнення в середині православ'я своєрідного «протестантського руху» у формі сектантських утворень, які стали певною альтернативою пануючій Православній церкві. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. на Полтавщині так зване «сектантство» розвивалося за такими основними напрямами: містичне, раціоналістичне, хіліастично-есхатологічне.

Сектантство містичного спрямування представляли спільноти шалопутів та скопців.

У 1860-х - 1870-х рр. у повітах Полтавщини, географічно близьких із Катеринославською губернією, внаслідок місіонерської пропаганди з'явилися громади шалопутів. У цей період адепти цього віровчення були поширені в Костянтиноградському повіті. На початку ХХ ст. представники шалопутських угруповань розширили географію своєї діяльності і були зафіксовані в Гадяцькому, Зіньківському, Лубенському та Полтавському повітах. За інформацією Полтавського єпархіального управління, на 1 січня 1916 р. кількість шалопутів становила 698 осіб [6, с. 919]. Вдень шалопути ходили в церкву та дотримувалися усіх вимог церковного уставу, а вночі збиралися на богослужіння у будинках своїх одновірців. Про що свідчать повідомлення жандармерії. Так, у ніч на 2 січня 1917 р. у с. Попівці, Петровської волості, Костянтиноградського повіту у будинку братів Григорія та Кузьми Кравченків зібралося для здійснення молінь близько 55 осіб [7, арк. 2].

Громади скопців у архівних матеріалах згадуються з 1915 р. На 1 січня 1916 р. в губернії зафіксовано 27 послідовників цього віросповідання. Общини скопців були зосереджені в містечку Ковалівці і с. Романівці Зіньківського повіту та с. Портянках Миргородського повіту. Зовні скопці також поводили себе як православні. Але, наприклад, у містечку Ковалівці, де жив їхній лідер, проходили недоступні для православних молитовні збори [6, с. 920].

Адепти названих сект ще не розривали зв'язку з православ'ям, хоча їхнє віровчення й відрізнялося від православної ортодоксії. Для них відвідування православної церкви було кроком до вищого ступеню пізнання Божої благодаті.

Раціоналістичне сектантство було представлене громадами суботників і толстовців.

Громади суботників на теренах Полтавщини фігурують з кінця ХІХ ст. Вперше вони з'явилися у Костянтиноградському повіті й оселилися у трьох волостях: Дар-Надеждинській, Зачепилівській, Великобучківській [8, арк. 39]. У 1915 р. в Полтавській губернії суботники розгорнули свою діяльність у Костянтиноградському, Гадяцькому і Роменському повітах. За даними Полтавського єпархіального управління, кількість прибічників цього віровчення на Полтавщині сягала 625 осіб [6, с. 916].

Для Полтавської губернії характерною була співпраця між суботниками і адвентистами. На це вказують їхні спільні конференції на яких розглядалися питання віри. Вони проходили в хуторах Ставицьких і Рибки (Костянтиноградський повіт) у 1906, 1907, 1908, 1909 рр. [1, с. 771; 4, с. 308; 5, с. 362]. Зважаючи на деякі спільні засади віровчення, розглядалась можливість об'єднання громади суботників із адвентистами. Каменем спотикання на шляху до об'єднання двох громад стало небажання суботників сплачувати десятину, яка була обов'язковою частиною віровчення адвентистів. Але частина суботників все ж прийняла адвентистське вчення й трансформувалася у громади адвентистів.

У архівних матеріалах, збереглося мало інформація про діяльність толстовців на Полтавщині у дореволюційний період. Відомо, що на 1 січня 1916 р. прибічники цього вчення були в Полтаві, Нижніх Млинах і Голтві. Точних відомостей про кількість адептів цього учення у Полтавській губернії немає. Знаємо тільки, що в Голтві було дев'ять послідовників цієї секти, у Нижніх Млинах до толстовців належали дві сім'ї залізничників і одна селянська. У Полтаві до даного віровчення належали: дворянин Митрофан Дудченко і Товариство власників вегетаріанської їдальні, що знаходилася на Дворянській вулиці (нині - вул. Паризької Комуни) [6, с. 918]. Зафіксовано, що толстовці проводили антимілітаристську агітацію серед військовослужбовців, бо з цього приводу в 1915 р. М. Дудченко був виселений з Полтави і за антидержавну пропаганду притягнутий до суду. Зусиллями православного духовенства та після проведення ряду місіонерських курсів поширення віровчення толстовців було призупинено.

Для угруповань раціоналістичного спрямування характерна повна відмова від православної церкви, а для суботників - й визнання деяких віросповідних засад протестантизму.

На початку ХХ ст. на теренах Полтавщини з'явилися релігійні утворення хіліастично-есхатологічного спрямування, які були представлені угрупованнями іоаннітів та єговістів-ільїнців («Десне братство»).

Рух іоаннітів у Полтавській губернії з'явився в 1907 р., він був зафіксований в с. Дубові Гряди, Костянтиноградського повіту. На Полтавщині першим проповідником іоаннітства був Федір Гаврик - селянин Катеринославської губернії. В тому ж році проповідники іоаннітства з'явились в Андріївському приході, Гадяцького повіту. Та не встигли поширити своє вчення, бо були викриті місцевим священиком А. Сребницьким і як безпаспортні вислані поліцією за межі повіту [2, с. 855-857]. Кількість послідовників цієї секти не відома. У цілому віровчення іоаннітів принципово не відрізнялося від вчення православної церкви, проте послідовники цього віровчення відмовляються ходити до православних храмів, а молилися в домашніх церквах.

Перша згадка про єговістів-ільїнців зафіксована в «Полтавських єпархіальних відомостях» (перекл. з рос.) у 1908 р [2]. Свою діяльність єговісти-ільїнці у Полтавській губернії почали у Костянтиноградському повіті, де пропагували своє вчення, головним чином, між так званими «сектантами», рідше між православними. Наприклад, житель села Андріївки Іван Литвинов з дружиною перейшли до єговістів-ільїнців із громади суботників [6, с. 919]. В названому повіті в цю общину було залучено два сімейства [3, с. 1016]. В 1915 р. брошури єговістів розповсюджувались в Золотоніському повіті [6, с. 919]. Закритий характер громад єговістів не дає змоги скласти цілісне уявлення про їх об'єднання.

Для діяльності хіліастично-есхатологічних угруповань характерна відмова від православної церкви та боротьба проти навколишнього світу інаковірців, до якого належали усі державні установи, зокрема і православна церква.

У ході дослідження ми дійшли таких висновків. По-перше, в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у Полтавській губернії осердям сектантства був Костянтиноградський повіт, це був єдиний повіт у якому функціонували об'єднання майже всіх релігійних течій. Це пов'язано з його географічним розташуванням поряд із Харківською, Катеринославською губерніями, з яких й поширювалося сектантське віровчення.

По-друге, найпоширенішими були громади шалопутів та суботників. На початку ХХ ст. ці два напрями сектантства мали рівні шанси на подальший розвиток. Однак громади шалопутів, які, по-суті, були закриті для зовнішніх впливів припинили своє існування у 1920-х рр. А суботники, які сприйняли ідеї протестантського світосприйняття проіснували до 1960-х рр. й остаточно злилися з адвентистами.

По-третє, до причин занепаду шалопутських та інших течій православного сектантства ми відносимо такі: 1) керівниками релігійних громад були люди без належної духовної освіти; 2) сектантські угруповання не мали систематизованого і досконало розробленого віровчення; 3) не було організаційного центру, який би скеровував їхню діяльність; 4) релігійним групам православного сектантства була притаманна самоізоляція та зниження місіонерської діяльності.

Таким чином, протестантські течії, які з'явилися у Полтавській губернії наприкінці ХІХ ст. склали конкуренцію православному сектантству й витіснили його з конфесійної карти Полтавщини.

Література:

•1.     Полтавские епархиальные ведомости (далі - ПЕВ). - 1906. - № 17. - С. 771-772.

•2.     ПЕВ. - 1908. - № 20-21. - С. 848-857.

•3.     ПЕВ. - 1908. - № 25. - С.1016-1020.

•4.     ПЕВ. - 1910. - № 4. - С. 308-310.

•5.     ПЕВ. - 1910. - № 5. - С. 362-366.

•6.     ПЕВ. - 1916. - № 12 - С. 911-922.

•7.     Центральний державний історичний архів України (далі - ЦДІАУ) - Ф. 324. - Оп. 1. - Спр. 3.

•8.     ЦДІАУ. - Ф.320. - Оп. 1. - Спр 1296.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>