XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Жернова О.І., ЕТНОГРАФІЧНИЙ ВІДДІЛ «СТЕПОВА УКРАЇНА» ПРИ ОДЕСЬКОМУ ІСТОРИКО - КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ ЯК ТВОРЧА ЛАБОРАТОРІЯ ДЛЯ НАУКОВЦІВ ТА ХУДОЖНИКІВ

Жернова О.І.,

Одеське художнє училище ім.. М.Б.Грекова

ЕТНОГРАФІЧНИЙ  ВІДДІЛ  «СТЕПОВА  УКРАЇНА» ПРИ ОДЕСЬКОМУ ІСТОРИКО - КРАЄЗНАВЧОМУ МУЗЕЇ ЯК ТВОРЧА ЛАБОРАТОРІЯ ДЛЯ НАУКОВЦІВ ТА ХУДОЖНИКІВ

         Питання про відродження в Одесі етнографічного музею, який існував тут  на початку минулого століття, постало у 90-х роках, відтоді,як Україна набула незалежності. В одеській пресі час від часу з'являлись публікації, які намагались привернути увагу громадськості до цієї проблеми. У 1993 році газета «Одеські вісті» повідомляла: «... Музей «Степова Україна» був створений у 1924-му році за рішенням уряду УРСР і вже за два роки прийняв перших відвідувачів. Створенням музею займалися представники академічної науки: університетський професор - філолог Р. Волков, професор живопису Одеського художнього інституту М.Жук...Музей було створено в результаті об'єднання залишків аналогічних закладів, які за царських часів не мали державного статусу: музею при робітничому клубі «Просвіта» морського порту та подібного - при українському земляцтві Новоросійського університету...Його експозиція розповідала про українську матеріальну культуру та її становлення, про основні види місцевого  сільського господарства, про народні ремесла, земські школи, родинні традиції, образотворчий фольклор... У 1931 році музей закрили, наче б то на ремонт, і більше вже не відкривали. Архівні документи, вкрай бідні, нічого не могли сказати про долю самих працівників, зникли і наукові праці, що видавалися під рубрикою «Степова Україна», дивом вцілів лише ескіз обкладинки одного з примірників роботи М.Жука...» [7]

 Стаття належала відомому в Одесі мистецтвознавцю Сергію Сергійовичу Шевельову (1931 -2007), який тоді очолював секцію фольклору та етнографії обласної організації Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури, мав досвід роботи в Одеському історико - краєзнавчому музеї (ОІКМ) і викладав в Одеському художньому училищі ім. М. Б. Грекова (ОХУ) історію орнаменту та народних промислів. Він привернув увагу колег-науковців та художників до етнографічного альбому «Степова Україна. Орнамент.», який був надрукований у 1928-му році в Одеському політехнікумі мистецтв. Цей альбом складався з малюнків настінних розписів селянських хат, зібраних  студенткою політехнікуму О. Бричевською під час етнографічної експедиції. Декілька його примірників збереглися і в бібліотеці ОХУ, і в фондах ОІКМ, що фактично підтверджує творчий зв'язок тодішнього мистецького навчального закладу з етнографічним музеєм.

У 1991 році перед викладачами ОХУ нового покоління постала проблема розробки новітньої програми з композиції художньої кераміки. Вони звернулись до архівних матеріалів з метою аналізу методичної спадщини засновників факультету, які водночас були причетні і до створення етнографічного музею.[3] В ході здійсненого дослідження вони дійшли висновку: співпраця училища з музеєм не була спонтанною. Програма фахової підготовки одеських керамістів була побудована на синтезі: 1) традицій європейської мистецької освіти ( адже педагоги 1920-х років самі навчались у дореволюційні часи в академіях Петербургу, Кракова, Мюнхена і Парижа); 2) традицій народного мистецтва своєї країни.[10]

Так у 1924-му році в Одесі виникла і згодом набула унікальної самобутності школа підготовки художників для фарфорово-фаянсової промисловості. Біля витоків її створення стояли такі енциклопедичні постаті, як М.Жук - керівник факультету, Й. Білоскурський - технолог - кераміст, А.Ждаха - викладач історії українського мистецтва, Т. Фраерман - професор декоративного живопису, Ж.Діндо і П.Мітковіцер - викладачі скульптури, М.Мандес - професор теорії та історії мистецтв, В. Заузе - завідувач поліграфічної майстерні та ін.. Головним здобутком одеської школи кераміки стало перетворення стилістичного обличчя українського фарфору з імперсько - класицистичного та буржуазно - еклектичного на національно - демократичне шляхом дослідження та використання принципів формотворення народного мистецтва, що змогло відбутися завдяки творчій співпраці з науковцями-етнографами.[4]

Педагогам ОХУ  1990-х років вдалося продовжити цю концептуальну лінію і творчо її доповнити. Креативне оновлення методологічних принципів одеської школи фарфору полягало в наступному:

•1.     У 1991 -1993 було здійснено етнопедагогічний експеримент, в ході якого до навчального процесу професійної підготовки художників керамістів було залучено народного майстра Ольгу Галактионівну Шиян (1914 - 2000)  [8]; досліджувався і був використаний досвід єдиної на Одещині школи декоративного розпису ( с. Троїцьке, Любашівського району):  творчі здобутки народних майстрів Ростислава і Юрія Палецьких , мальовки Лариси Бабінець  та її вихованців.[9]

•2.     З 1991 по 1996 було створено ряд дипломних робіт за мотивами орнаментів альбому «Степова Україна.Орнамент»: 1)  набір ужиткового  посуду для кухні «Степова Україна», автор Ганна Шалайкіна, 1991 р.; 2) десертний набір «Заручини», автор Ірина Сабашук, 1996 р.;3) набір декоративних ваз для громадського інтер'єру «Українська геральдика», автор Наталія Левицька, 1996; 4) чайний сервіз «Синя квітка», автор Олена Новікова, 1996. Також у 1996 році була виконана дипломна робота «Мальовка» за мотивом розписів Ростислава Палецького - набір декоративних ваз, автор Тетяна Жукова.

•3.     У1998-му році студент Павло Маркевич здійснив збір етнографічного матеріалу з народного мистецтва караїмів: у краєзнавчих музеях Ялти, Симферополя, Бахчисараю та Євпаторії він зробив численні замальовки і фотографії, серед яких виділявся своєю характерністю весільний договір. Цей малюнок і став прототипом сучасного фарфорового посуду для урочистих подій «Караїмське весілля», який того ж року був представлений на етнографічній виставці «Караїми і Одеса» в ОІКМ.

•4.     У 2001-му році випускниця ОХУ Єлизавета Доценко створила декоративно - меморіальну фарфорову вазу «Соломея». Декор вази був розроблений за мотивами євангельських малюнків видатного одеського художника Амвросія Андрійовича Ждахи «1855

 -1927), які на той час ще не були оприлюднені і знаходились у фонді ОІКМ; у 1998-му році головна хранителька Ірина Михайлівна Озерянська допомагала студентам ОХУ досліджувати ці безцінні взірці українського модерну з метою їхнього перевтілення у сучасному мистецтві, що і відбулося  у рік 145-річного ювілею митця.[5]

5.  У 2003-му в ОХУ було проведено першу пленерно - етнографічну практику, під час якої наші студенти зробили замальовки ландшафту, сільських осель на західно - південних околицях Одеси, знарядь праці, сучасної техніки, культурних пам'яток, портрети мешканців, предмети вжитку т.ін. Мета практики була не стільки збиральницькою, скільки аналітичною: за матеріалами етнографічного відділу Білгород - Дністровського краєзнавчого музею було створено сучасні декоративні композиції. За результатами експедиції будо укладено методичний альбом «Степова Україна ХХІ  століття очами юних художників». [6] 

         Щойно наведені приклади є результатом співпраці педагогів та студентів мистецького навчального закладу з краєзнавцями  та етнографами музеїв півдня України на протязі 1991 - 2010 років. Вони  неодноразово були представлені на виставках та інших суспільно - громадських заходах. Та найпереконливіше вони виглядають сьогодні, будучи експонованими всі водночас, на виставці під назвою «Продовження традицій» в етнографічному відділі ОІКМ «Степова Україна», який було урочисто відкрито 27 квітня  2006-го року.

         Зазначимо, як окрему думку, що існування Музею «Степова Україна», як спеціального підрозділу ОІКМ, є все ж таки половинчастим рішенням, яке обмежує спроможності закладу, як такого. Здається, Одеса, як регіональний центр  багатонаціонального Північного Причорномор'я, цілком заслуговує на повноцінний автономний  етнографічний музей ( поряд з історичним), який був би осередком дослідження численних сучасних проблем етносів , що населяють південь України, намагаючись зберегти ідентичність в умовах всесвітньої глобалізації. Проте одеські науковці і таке становище вважають досягненням у справі відродження «Степової України», адже ще у 1970-х зневажливе ставлення з боку можновладців до краєзнавства було нормою. Хоча вже тоді співробітники ОІКМ - Юрій Григорович Розуменко ( 1949 -1989) та ін. -- намагались розробляти документи щодо необхідності проведення етнографічних досліджень. Фактично, вони розвивали ідеї професора Р. Волкова та К. Гус (популярної в Одесі української вчительки), про науково-просвітницьку місію музею.[1]

         У 2003-му році за дорученням директора ОІКМ В. В. Солодової співробітником музею В.О.Слюсарем було розроблено концепцію відтворення музею «Степова Україна» на правах відділу ОІКМ , котра відображала принципи побудови експозиції та визначала суть  наступного етапу регіонального краєзнавства. В грудні того ж року керівництво управління культури і мистецтв Одеської обладміністрації прийняло рішення про створення відділу. Розлога експозиція (розробники - І.Озерянська, С. Дутка, О.Каражей, А.Бугреєва) починається з меморіальної частини, присвяченої засновникам музею та їх послідовникам. Образним камертоном української частини стали орнаменти альбому «Степова Україна.Орнамент», які, подібно яскравій стрічці, зв'язують її складові елементи: гончарні вироби, килими, рушники, образотворчий фольклор, традиційні строї т.ін.. Далі експозиція розкриває світ молдавських селян, болгарських та німецьких колоністів, грецьких, єврейських, караїмських міських спільнот, поселень старообрядців та гагаузів.

         Відкриття «Степової України» відбулося в рамках ІІІ-ої міжнародної науково - практичної конференції « Музей. Історія. Одеса.».[2][

         Оглядаючи дипломні роботи випускників керамічного відділення ОХУ , представлені нині на виставці «Продовження традицій» (лютий - серпень, 2010 р.) у відновленому  етнографічному відділі ОІКМ, виконані в ході співпраці навчального закладу з музеєм за період 1991 -2010 рр., можемо зробити наступні висновки:

•1.                 Доля національного мистецтва і культури напряму залежить від якості національної освіти, яка, в свою чергу, не може бути побудована без наукового підґрунтя - ретельного вивчення культури народів, що населяють Україну;

•2.                 Названі дипломні роботи нині набули не тільки історичного значення, як результат унікального етнопедагогічного експерименту на базі  одеської школи фарфору періоду перших років української незалежності, а ще і мистецької цінності, оскільки вони є реальним втіленням відомої ідеї: залучення до процесу фахової підготовки художників - керамістів  досліджень регіонального мистецтва, етнографів і самих народних майстрів призводить до утворення якісно нових стилетворчих принципів, появи нових форм сучасних виробів, їх пластичного рішення, декоративної оздоби, сприяє захисту культури від національно забарвленого примітиву, з одного боку, і диктату комерційного попиту, з іншого;[11]

•3.                 Етнографічний відділ «Степова Україна» при ОІКМ на межі ХХ -ХХІ століть став справжньою творчою лабораторією для майбутніх художників та науковців, підтвердивши на цьому шляху свою науково - просвітницьку спрямованість.

Література:

•1.      А. Бугреєва, Ю. Слюсар. «Степова Україна» з минулого - у майбутнє ( до питання про збереження історико - культурних традицій населення та розвитку музейної справи на Одещині). - Одеса: Вісник ОІКМ, 2006. - С. 32.

•2.     Там само. - С.34.

•3.     Жернова О. Використання народних традицій в сучасному мистецтві. - Луганск, 2003. - С. 271.

•4.     Жернова О. Стилістичні тенденції формотворення сучасного художнього фарфору. - К.: вид. НАНУ, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 2008. - С. 228.

•5.      Жернова О. Дипломна робота для музею. - Одеса: Вісник ОІКМ, вип. 8, 2010. - С. 79.

•6.     Суховецький  М. Степова Україна ХХІ сторіччя. - Одеса: Думська площа, № 15(526), 2006. - С 4.

•7.     Шевельов С. В Одесі був Музей української культури... -- Одеса: Одеські вісті, 16 лютого 1993 р..

•8.     Шевельов С.Одеське художньо - театральне училище ім.. М.Б. Грекова. Нариси. Теорія та історія. - Одеса: Оптимум, 2003. - С.238.

•9.     Там само. - С.255.

•10.  Школьна О. Творчість і мистецько - педагогічна діяльність Михайла Жука в контексті становлення української школи художників фарфору/ Автореферат дисертації. - Львів, 2007. - С.10 - 13.

•11. Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ - середини ХХ ст.. - Львів: 2005. - С.457.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>