XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Зиско В. В. ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАЛІЗАЦІЇ ФОРТЕПІАННИХ ТВОРІВ ФРІДЕРІКА ШОПЕНА

Зиско В.В., викладач фортепіано Луцького педагогічного коледжу

ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАЛІЗАЦІЇ ФОРТЕПІАННИХ ТВОРІВ ФРІДЕРІКА ШОПЕНА

Фрідерік Шопен був першим і протягом довгого часу чи не єдиним композитором, який писав музику майже виключно для одного інструменту - фортепіано. Під його пальцями, у творах композитора, цей вже добре знайомий інструмент зазвучав по-новому. Музиканти стверджують, що не існує більш «фортепіанного» композитора як Фрідерік Шопен. Вивчаючи творчість композитора важко відповісти на запитання: чи фортепіано було народжене для Шопена чи Шопен для фортепіано; напевно справедливо було би сказати так: вони були створені один для одного.  Сьогодні неможливо уявити собі фортепіанну літературу без прелюдій і етюдів Шопена, його ноктюрнів, вальсів, полонезів, балад, мазурок - без усієї його творчості. Фрідерік Шопен виявляє себе як новатор, творча натура композитора знаходилась у пошуках нових можливостей звучання його улюбленого інструменту- фортепіано. Інтерпретатор музики Шопена має брати до уваги особливості інструменту, для якого вона створена.

Новаторство Шопена особливо очевидне, коли порівнювати твори одного жанру, написані ним і іншими композиторами, його попередниками і наступниками. Творча спадщина Ф.Шопена нараховує більше 200 п`єс, із них лише приблизно два десятка написано не для фортепіано. Це невеликі пісні для голосу з фортепіано і декілька камерних ансамблів (за участю фортепіано). Шопен добре розумів особливість свого дару. «Моя справжня справа- фортепіанна музика» - сказав він, якось, Міцкевичу. Шопен, у інструменті фортепіано, знайшов такі виражальні можливості, яких ніхто до нього не знаходив. Тут варто пригадати відомі слова Антона Рубінштейна: «...бард, рапсод, дух, душа цього інструменту- це Шопен». Шопен не тільки збагатив фортепіанну музику новим художнім змістом, новими музичними образами- він відкрив цілу палітру нечуваних раніше фортепіанних звучань, розширив рамки піаністичної техніки. Коли виконуються твори Шопена не доводиться і шкодувати про відсутність оркестру- настільки колоритна його фортепіанна музика. «Шопен довів, казав Асаф`єв,- що рояль, по суті мова тембрів- чуттєва, пристрасна, контрастна у своїй патетиці... привабливість і сила Шопена у його чарівному логічному знанні «інструментовки» фортепіано». У цій фортепіанній інструментовці мають значення і мелодика, і зміна гармоній, і своєрідна шопенівська поліфонія,- коли основна мелодія обплетена додатковими, але в той-же час і самостійними голосами. Не менш важливу роль відіграє і фортепіанний виклад- так звана шопенівська фортепіанна фактура. Композитор шукав і завжди знаходив саме ті звучання, які були потрібні для вираження його думок. У фортепіанному стилі Шопена немає нічого зайвого, він не любив зовнішньої ефектності і його музика, при вражаючому багатстві фортепіанного письма, завжди лишається ясною, простою, без яких-небудь зайвих перебільшень. Стиль музики Шопена можна охарактеризувати як витончено-витриманий, у якому все до найменших деталей осмислено і виважено під кутом зору бездоганно строгого смаку; класично завершений і стримуючий пориви емоції  природною ясністю вираження задумів і органічністю кожного інтонаційного моменту.

Художній світ Шопена відрізняється універсальністю: глибока психологічність і сокровенний ліризм поєднуються із постійним відчуттям об`єктивної життєвої реальності, тонкість у передачі окремих настроїв - з крупним рельєфом драматичного розвитку, мрійлива споглядальність із активною діяльністю.

Фрідерік Шопен надавав музиці виключно високого соціального значення. Він вбачав у ній і, у музичній інтерпретації зокрема,  «мистецтво виражати свої думки звуками, виявлення нашого почуття у звуках». Те, що не може бути виражене словом найкраще передається музикою. «Звук,- пише Шопен,- це невизначене слово людини», тобто дещо таке, що виражає найінтимнішу і найглибшу суть людини.  Більш за те: «слово народилося із звука», який і існував до появи мови. Такі погляди Шопена вплинули на стилістичні особливості його творів, особливості інтерпретації. Він не ставив за мету показ «сухого» технічного матеріалу: кожна мелодія, пасаж, акорд повинен бути наповнений змістом. У відповідності до цього, працюючи над творами Шопена у фортепіанному класі, необхідно найперше відчути, виявити глибинний зміст, поетичний характер, внутрішній стержень виконання. За свідченнями його учнів, Шопен вимагав «зрозуміти задум- а не копіювати манеру». А зрозуміти задум для нього означало стати на рівень творчості. Тому, при виконанні творів Шопена, з перших кроків піаніста-виконавця необхідно привчити до творчого підходу інтерпретації. У своїй педагогічній практиці Шопен намагався, щоб учень вклав у виконання «всю душу», та бачив окрім зовнішнього- внутрішнє, важко вловиме, увесь підтекст твору, його прихований зміст, суть. « Немає справжньої музики без скритого замислу. («Il n`est pas de vraie musique sans arriere- pensee») - любив говорити Шопен.

Шопен був майстром фортепіано - він знав і використовував ефект обертонового ряду, диференціацію у звучанні його різноманітних положень, їх інтенсивність і звукову контрастність у відношенні до цілого. Шопен знав природу і специфіку  інструменту як і усі найрізноманітніші та найцікавіші педальні ефекти.  Шопен знав і володів також можливостями оркестрових імітацій- віолончельний звук альтового регістру, м`який валторновий тембр тенорового. У творах композитор використовує п`ятипальцеву послідовність, скрипкову гручкість і еластичність у пасажних конструкціях, елегантність фіоритур і каденцій, особливо бісерні  та блискучі хроматичні послідовності, терцові і секстові комбінації, октавні ефекти у поєднанні із чорних і білих клавіш октавних ходів та мелодико-фігуративне мистецтво арпеджіо.      Шопен у своїх творах створив нові звучання. Він відшукав у інструмента фортепіано найтонші, найінтимніші ефекти. Його фортепіанний стиль та інструментальна техніка, які знайшли своє вираження у його творах були епохально важливими.

Для сучасників Шопена його мелодика і гармонія була новою і оригінальною. Використовуючи хроматизми, різноманітні альтерації, Шопен, як ніхто інший до нього, знаходить нові можливості мелодизму. Безмежна різноманітність його мелодій- ладова, ритмічна, структурна вражає своєю довершеністю і лаконічністю. Для творів Шопена властиве повторення певної теми чи фрази. Якщо тема чи фраза з`являється декілька раз, вона, як правило, перевтілюється, виражаючи інший відтінок душевного переживання, подиху. Як жива істота змінює безперервно свій характер чи емоції, так і музична тема в процесі розвитку змінює свій початковий вигляд.

Кожен твір видатного композитора насичений живим почуттям, причому нерідко зустрічаються випадки, коли інтенсивне почуття виходить за рамки форми, для того щоб вилитись у речитатив наче   у пориві схвильованої переривчастої мови. Шопен також і геніальній імпровізатор,   у його творах зустрічається чимало імпровізаційних місць.

Працюючи над творами Фрідеріка Шопена у фортепіанному класі важливо відмітити  три чи не найістотніші прикмети шопенівського звучання: багатство нюансів, педальність і звичайно, legato. Різноманітність звуковидобування- дуже важливий елемент у процесі інтерпретації фортепіанних творів Шопена. Викладач повинен спрямувати студента на роботу над звуком, його забарвленням, різноманітністю. Туше піаніста надає грі барв, цей принцип студент має засвоїти із перших занять, на яких відбувається ознайомлення із творами композитора.

Шопен розширив коло просторово-динамічних можливостей фортепіано і вийшов за межі, які були відведені у цьому відношенні класикам. Шопен використовує можливості інструменту у всій повноті, поширюючи матеріал на всі регістри, конструює пасажі таким чином, щоб вони охоплювали  якомога більше клавіш. Нормою стає широке разташування гармоній, яке пов`язане із максимальним розтягом кисті піаніста. Використання і виконання такої фактури можливе завдяки застосуванню педалі, як засобу, що подовжує звук і затримує його, коли палець вже відпустив клавішу. У попередників Шопена за основу брався принцип: - звучить тільки те, що витримано пальцями на клавішах. Починаючи від Шопена і Ліста на фортепіано стає можливим  звучання і того, що пальцями не витримано і не може бути витримано. Педаль стає- фактурною. Широке використання клавіатурного обсягу і педалі не призводить до надмірної густоти чи важкості звучання завдяки доброму знанню і дотриманні природних акустичних законів: планування звучності, відповідно до будови натурального ряду обертонів. «Природне» розміщення не тільки гарантує гармонійність звучання фортепіанної фактури, але й робить його, завдяки педально-обертоновим барвам, більш співучим і багатим. Цей ефект властивий тільки фортепіанній педалі і не можливий на жодному іншому інструменті: спорідненість обертонів дозволяє окремим тонам природно розташованої фактури взаємодіяти, резонувати між собою і тим самим посилювати та подовжувати- «проспівувати» своє звучання. Працюючи над педалізацією фортепіанних  творів Ф. Шопена потрібно брати до уваги фактуру творів композитора. Фактура у творах Шопена має гомофонно-гармонічну основу, яка виявляється у трьох обов`язкових компонентах: мелодія, гармонічні голоси, бас. Однак, притаманна «співучість», мелодичність характерна для творів Шопена призводить до наповнення гармонічних голосів мелодичними ходами. По суті це призводить до поліфонізації голосів. Фактурі фортепіанних творів композитора  властива підголоскова поліфонія ( у дусі музики слов`янських народів), супровід майже завжди є елементом активно-мелодичним, а не пасивно-фігураційним. Змішаний гомофонно-поліфонічний виклад, найбільш типовий для фортепіанних творів Шопена, увійшов  у музикознавство під назвою полі-мелодійний  склад  або полі-мелодика. У полі-мелодиці Шопена можуть взаємодіяти різні види доповнюючих голосів: мелодизовані і фігураційні контрапункти, імітації та підголоски. Виконуючи твори потрібно прослідковувати зв`язок тематичного матеріалу і супроводу, тому що мелодія нерозривно пов`язана із супроводом і є невід`ємною частиною творчого задуму композитора.

Засадничу роль у вмінні відобразити усю палітру звучання інструменту має вміле використання педалі, секрети застосування якої Шопен грунтовно досліджував сам. Безліч новаторських способів натиску педалі спостерігали у його грі учні. Виконуючи твори Шопена студент, під керівництвом викладача, має засвоїти усі види педалізації, сміливіше шукати нові звучання.  На цьому етапі завдання викладача показати у нотному тексті запис педалі, яку проставив сам автор і визначитись із основною схемою педалізації твору.  Звичайно, педаль позначена у нотах ретельно, але більше- у вигляді певної педальної ідеї. Композитор вказує педаллю тривалість далеких басів, що дуже характерно для стилістичних особливостей Шопена, гармонічні об`єднання, також staccato і паузи, які мають бути відтворені художньо.

Для художньої передачі чисельних нюансів необхідна високорозвинена техніка педалізації. Тільки така техніка надасть можливість виконавцю використовувати тисячі динамічних відтінків, які можуть бути відтворені на фортепіано. Педаль допомагає досягнути благородного, співучого інтонування. Піаніст може мати яскраві якості виконавця, але якщо він не вміє «співати» на інструменті, він не покликаний бути виконавцем музики Шопена.

Шопен надавав педалізації великого значення. Це видно із чисельних позначень педалі, які зустрічаються у його творах. Відомо, що виконання Шопеном власних творів відрізнялося витонченою майстерною педалізацією, ймовірно припустити, що позначене ним у нотах використання педалі є загальною схемою, специфічним нарисом, головною ідеєю педалізації твору. У багатьох місцях, які потребують педалізації, Шопен її не визначив, сподіваючись, напевно, що кожен хороший  піаніст і без цього зрозуміє її сенс і місце.

До сьогодні питання шопенівської педалізації є спірним у виконавців і редакторів та потребує від викладача гнучкої лінії вивчення творів, розвитку культури педалізації у студента. Потрібно зауважити, що поняття «фальшива педаль» для кожного виконавця різне, так само як і для слухача. За свідченнями сучасників Шопена він, виконуючи твір ( один і той же) два рази підряд змінював прийоми педалізації, шукаючи нові темброво-інтонаційні барви.

Зустрічаючись із певними аспектами авторської педалізації на заняттях фортепіано виникають питання типу:

•1)  у нотах не проставлена синкопована педаль, проте звучання музичної фактури часто вимагає саме цього прийому;

•2)  довгі педалі Шопена «фальшиво» звучать на сучасних інструментах;

•3)  у розділах, де автор не залишив педальних вказівок, чи вони дійсно мають звучати без педалі, чи автор у цих місцях надавав свободу виконавцю виявити індивідуальну майстерність пошуку педальних барв;

•4)  чи можливе змішування (накладання) гармоній на одній педалі, коли цього вимагає авторська вказівка.

Іноді позначення педалі Шопена можуть ввести в оману недосвідченого виконавця. У акордових послідовностях, коли справа стосується акордів, які потрібно виконати зв`язно, Шопен за традицією позначає педаль під кожним акордом, а зірочкою- зняття педалі перед наступним (прелюдії ре-бемоль мажор, ля-бемоль-мажор). Звичайно, якщо виконавець буде використовувати педаль строго по-написаному, акорди виявляться виконаними не зв`язно; або ще гірше - гармонії зіллються. Відтак, педантично точне відтворення позначеної композитором педалі  не завжди призводить до відповідної до характеру творів педалізації. Запедалізоване виконання творів призводить до деякого затуманення ясного малюнку творів Шопена. Студент-піаніст має чітко знати не тільки момент коли потрібно натиснути педаль, але і коли її точно зняти. Зняття педалі повинно бути повним, щоби виключити слід попередньої гармонії. Необхідно добре прослуховування пауз - недоречно затримувати педаль на паузах. Звичайно, у кожному конкретному випадку у трактовці педацізації потрібно відштовхуватися від розвитку мелодії, фразування. 

Особливої уваги при педалізації творів Шопена потребують широкі арпеджіо, наприклад у Великому полонезі ля-бемоль мажор, Етюді тв.10,N 11, ноктюрні до-діез мінор, тв.27, N 1. У подібних випадках виконавцю потрібно прослідковувати, з одного боку, за тим, щоби басовий тон кожного акорду включився в гармонію, а з іншого боку- уникати небажаних дисонансів. Аналізуючи виконання творів  Шопена у наші дні можна прослідкувати дві протилежні крайнощі: неоправдано густа педалізація, або ж досить скупа, що призводить до сухості звучання фактури, позбавляє її шопенівського колориту.  Характер більшості творів Шопена потребує частої але обережної педалізації та відповідає стильовим особливостям інтерпретації. У багатьох випадках є доречним використання напівпедалі. Необхідно, звичайно, звернути увагу на майстерне використання лівої педалі у якості засобу для пом`якшення тону, для отримання дуже ніжних відтінків звучання та для внесення тембрової  різноманітності.

Працюючи над фортепіанним твором, викладач повинен донести до студента насамперед позицію самого Шопена, який вчив розрізняти, осмислювати музичну ідею, котра може визначити реальний характер звучання і, відштовхуючись від цього - точне взяття педалі. Від музичної ідеї (як повинен звучати інструментальний твір) він йшов до педальної ідеї (вид і тривалість педалі), а від неї до конкретної педалізації ( яку педаль і як брати, з якими нюансами). Тобто студент має навчитись відчувати ядро, задум твору.  Так стильовою особливістю педалізації творів Шопена є гармонічна повнота звучання, гармонічний колорит, намір об`єднати у межах однієї гармонічної педалі декілька різнорідних фактурних елементів. Звичайно, культура педалізації повинна розвиватися із перших застосувань педалі на заняттях фортепіано.  Студент повинен зрозуміти, що надмірне вживання педалі, густі педальні ефекти, які грубо звучать не властиві фортепіанному стилю композитора.  Саме педалізація розкриває творчі  можливості студента і спонукає до пошуків нових барв звучання. На початкових етапах знайомства із педалізацією творів перед виконавцем часто постає питання: « Коли ж натискати педаль?». Звичайно, педалізація у творах Шопена пояснюється музичними зв`язками (фактурою), а не рухом ноги. Саме від рук (туше, нюанси звуковидобування)  а не ніг, залежить вертикальна і горизонтальна динаміка гармонічного звучання твору. Завдяки використанню педалі можливе відтворення характерних чисто фортепіанних «обертонових барв», об`ємності звучання інструменту. Не слід боятися секундових ходів на одній педалі. У багатьох випадках при розташуванні фактури, згідно закономірностей обертонового ряду, гармонічна педаль дозволяє поєднувати несумісні, на перший погляд, послідовності, витісняючи залишки «фальшивого» співзвуччя об`єднуючою основою мелодії. Інтерпретатору шопенівських творів важливо пам`ятати, що їх музична тканина мелодична. Лише той, хто почує дихання мелоса і в головному голосі, і в допоміжних голосах, і в пасажах, зможе досягти життєвості усього організму твору. Прагнучи до цього, деякі піаністи намагаються показати слухачеві більше внутрішніх (прихованих) голосів. Такий шлях помилковий. Постійні відволікання від головної мелодичної думки призводять до втрати цільності задуму. Потрібно зауважити, що автор не виписував приховані голоси. Очевидно, що з його боку це тонкий натяк на те, що спеціальне їх виділення було б недоречним і цілком достатньо того, що виконавець буде чути всі голоси- у цьому випадку їх почує і слухач. У багатьох шопенівських мелодіях нелегко передати живу красу і безпосередність їх пісенно-орнаментального розвитку. Стравжня імпровізаційність, до якої прагнув Шопен і у роботі зі своїми учнями, повинна природно народжуватися на основі якомога більшого вникання в задум композитора.

Майже уся творчість Шопена присвячена для фортепіано. Фортепіано зумовлює музично-технічну тканину творів . Композитор Шопен тісно пов`язаний із Шопеном-піаністом; без його геніальних якостей піаніста не існувало би таких фортепіанно-досконалих творів. Важливо підкреслити значення основної риси творчості Шопена - її глибокої змістовності. Імпровізаційність та багатство нюансування виключають формально-точну передачу нотного тексту. Труднощі педалізації музики  композитора виникають із неймовірного багатства її змісту, вражаючої різноманітності виражальних засобів, які застосовує Фрідерік Шопен. У своїх творах  композитор підняв виражальні можливості музики та досяг музичного динамізму, невідомого більшості його сучасників. Інтерпретатору творів Шопена мають бути властиві глибока і диференційована музикальність, поетичне відчуття, музична інтуїція, співтворча фантазія. Правдиве, істинно художнє виконання музики Фрідеріка Шопена можливе лише за умови найповнішого  долучення до світу почуттів, настроїв, глибоких душевних переживань, які відобразив композитор у своїх геніальних творіннях. Задумана для улюбленого фортепіано, музика Шопена наче виникає із  клавіш його душі.

Література:

•1.  Нейгауз Г.Г. Об искусстве фортепианной игры.5-е изд. М.,1987.

•2.  Кашкадамова Н. Фортепіанне мистецтво Шопена.-Тернопіль:СМП «АСТОН»,2000 р.

•3.  Алексеев А.История фортепианного искусства.-М.:Музыка,1988.

•4.  Гофман Иосиф Фортепианния игра. Ответы на вопросы о фортепианной игре.- М.:Музгиз,1961.

•5.  Мазель Д. О мелодике Шопена//Мазель. Исследования о Шопене.-М.: Сов.комп., 1971.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>