XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Зралко М.А. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ У СФЕРІ НАДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

студентка Зралко Марина Анатоліївна

ВТЕІ  КНТЕУ

ОСОБЛИВОСТІ  АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ  ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ У СФЕРІ НАДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Одним із актуальних напрямів реформування українського адміністративного права є модернізація інституту адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності за правопорушення у сфері надання інформації. Адміністративні правопорушення завжди були та залишаються найбільш поширеним різновидом адміністративної юрисдикційної діяльності державних органів. Вони охоплюють майже всі сфери суспільного життя, діяльності підприємств, установ, організацій та органів держави. Але, незважаючи на таке поширення, нормативно - правові акти, які регулюють процес притягнення особи до адміністративної відповідальності, ще далекі від досконалості, що породжує численні проблеми на практиці, тому ця тема є актуальною і потребує нагального вирішення.

         Метою цієї статті є виявлення прогалин чинного законодавства, що регламентує відповідальність за правопорушення в даній сфері, аналіз і характер упроваджених справах по наданню інформації з боку державних службовців за відмову фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами.

         Питаннями правового регулювання обігу інформації та відповідальності за правопорушення у зазначеній сфері займалися такі науковці, як Б. Кормич,

 І. Арістова, А. Марущак, О. Кохановська та ін. Але питанню вдосконалення саме адміністративної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері, ще не приділяється належної уваги.

         Виходячи зрозуміння загальної проблеми наукової статті, маємо вирішити такі завдання:

•-         визначити поняття «суб'єкти інформаційної безпеки», «адміністративні правовідносини в інформаційній сфері»;

•-         виокремити коло суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки України;

•-         визначити відмінності між поняттями «суб'єкти інформаційної безпеки», «інституційний механізм інформаційної безпеки», «система забезпечення інформаційної безпеки», «система інформаційної безпеки».

        Чинне законодавство про адміністративні правопорушення у сфері надання інформації не містить нормативного акту, який би нараховував перелік законів, які передбачають адміністративну відповідальність. 

       У  ст. 8 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 р. передбачено адміністративну відповідальність державного службовця або іншої особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за відмову фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисну затримку її, надання недостовірної чи неповної інформації. Так, лише ч. 1 ст. 2122 КУпАП («Порушення законодавства про державну таємницю») містить дев'ять пунктів, більшість із яких встановлюють відповідальність за декілька різних адміністративних порушень у сфері інформаційної безпеки.  Слід відмітити  Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. у ст. 47 Закону України «Про інформацію» передбачено відповідальність за ряд правопорушень, із яких до адміністративних можна віднести такі:  необґрунтована відмова від надання відповідної інформації (ст. 2123 КУпАП «Порушення права на інформацію»; ст. 96 КУпАП «Недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва»; ст. 914 КУпАП «Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації»); надання інформації, що не відповідає дійсності (ст. 2123 КУпАП «Порушення права на інформацію».

      Так, відповідно до статей 259, 262, 264, 265 КУпАП співробітникам органів Служби безпеки України надано право при порушенні законодавства про державну таємницю здійснювати  адміністративне затримання, проводити особистий огляд, огляд речей, вилучати речі та документи.

Окремого розгляду потребує питання адміністративної відповідальності юридичних осіб за вчинення правопорушень в сфері надання інформації. Насамперед слід зазначити, що у науковій літературі широко дискутується питання про адміністративну відповідальність юридичних осіб. Аналіз відповідних статей чинного КУпАП дозволяє дійти висновку, що суб'єктом адміністративного правопорушення визнається лише фізична особа. Але останнім часом у законодавстві з'явилося чимало норм, які передбачають накладення стягнень на юридичних осіб, зокрема, за правопорушення в сфері надання інформації. Так, згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, може бути скасовано Службою безпеки України на підставі акта проведеної нею перевірки, висновки якого містять дані про недотримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією умов, передбачених цією статтею Закону.

         Подібні норми, що регламентують питання відповідальності юридичних осіб за вчинення правопорушень в сфері надання інформації, є також у законодавстві інших держав, наприклад ФРН, Російської Федерації.   Законодавство про адміністративну відповідальність юридичних осіб в Україні на сьогодні недостатньо розроблене. Загальні положення та принципи стосовно адміністративної відповідальності юридичних осіб у нормативних актах майже повністю відсутні. Механізм притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності майже не врегульований. Немає системності й у видах санкцій, що застосовуються до юридичних осіб. У деяких випадках юридичні особи несуть відповідальність нарівні з фізичними особами [1-2]. За вчинення адміністративного правопорушення у сфері надання інформації на фізичних осіб найчастіше накладається штраф. На нашу думку, цей вид адміністративного стягнення слід накладати і на юридичних осіб - порушників законодавства про інформацію.

           Ситуація ускладнюється ще й наявністю великої кількості нормативного матеріалу, відсутністю його систематизації, що зумовлює значні труднощі у його вивченні та правозахисній діяльності. Перш за все необхідно визначитись із поняттям аналізованого нами явища, оскільки в науковій літературі є декілька підходів.  Н. Салищева свого часу стверджувала, що слід розрізняти адміністративне правопорушення  як процес застосування адміністративно - правових норм, як процес діяльності виконавчих і розпорядницьких органів [3, с. 152]. На нашу думку, провадження у справах про адміністративні проступки найбільш доцільно розглядати як процесуальну діяльність на підставі визначених законодавцем правил, спрямовану на встановлення об'єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства [4, с.117]. Іншими словами, це втілена в адміністративно-правовій формі діяльність уповноважених суб'єктів із застосування адміністративних стягнень. При цьому слід зазначити, що відповідно до

 ч. 1 ст. 9 Кодексу України про  адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)  адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління за яку передбачено адміністративну відповідальність.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення відповідно до ст. 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи; вирішення її в точній відповідності із законодавством; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; запобігання правопорушенням; виховання громадян у дусі дотримання законів; зміцнення законності. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на засадах суворого дотримання принципів законності, охорони інтересів держави й особи, публічності, об'єктивної істини, рівності громадян перед законом, оперативності, а також презумпції невинуватості, згідно з якою особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вважається невинною до тих пір, поки протилежне не буде доведено та зафіксовано у встановленому законом порядку [5, с. 199].

Важливою характеристикою провадження у справах про адміністративні правопорушення є послідовність вчинення визначених у законодавстві дій. При цьому кожна стадія спрямована на вирішення специфічного кола завдань і характеризується лише їй притаманними особливостями. У сукупності всі стадії спрямовані на досягнення загальної мети та вирішення закріплених у законі завдань провадження. Зазвичай виділяють чотири стадії адміністративного провадження:  порушення справи про адміністративне, правопорушення, розгляд справи та винесення по ній постанови, оскарження й опротестування постанови по справі, виконання винесеної постанови. У свою чергу, кожну стадію можна поділити на етапи. Так, для стадії порушення справи такими є виявлення факту порушення та складання протоколу по ньому, прийняття й оформлення рішення про порушення справи. Для стадії розгляду справи - збір доказів, встановлення даних, що характеризують особу правопорушника.  Для стадії виконання постанови - звернення постанови до виконання. Порушення справи - це комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення події правопорушення, його обставин, їх фіксацію та кваліфікацію. На цій стадії створюються умови для об'єктивного та швидкого розгляду справи, застосування до винного передбачених законодавством заходів впливу.

З метою правильного та своєчасного вирішення кожної справи відповідний орган (посадова особа) зобов'язані ретельно підготуватися до її розгляду та вирішити низку завдань, закріплених ст. 278 КУпАП: чи належить до компетенції органу, посадової особи розгляд цієї справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи; чи сповіщені особи, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката?

Постанова винесена в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена заінтересованою особою у вищий орган  відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, прокуророві або до суду. Слід зазначити, що право на оскарження такої постанови є однією з гарантій захисту прав особи, забезпечення законності притягнення до адміністративної відповідальності.

Аналізуючи сучасний стан в сфері надання інформації державними службовцями суб'єктам адміністративних правовідносин, було з'ясовано такі проблеми, що за правопорушення в наданні невірної  інформації необхідно передбачити у чинному КУпАП розділ, який би містив правопорушення у сфері обігу інформації, а також закріпити у чинному КУпАП (або у новому Кодексі України ) норму, яка б передбачала адміністративну відповідальність юридичних осіб за вчинення правопорушень в даній сфері.

Література:

1. Адміністративне право України /Ю. П. Битяк, В. М. Паращук, О. В. Дьяченко та ін. / За ред. Ю. П. Битяка. - К., 2005. - 544 с.

2.  Адміністративне право України: Підручник/ Ю.П. Битяк, В.М. Паращук, О.В. Дьяченко та ін..; За ред.. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 544с.

3. Адміністративне право України /Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. - К., 2005. - 544 с.

4. Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес. - К., 2001. - 301 с.

5. Адміністративна відповідальність в Україні / За ред. А. Т. Комзюка. - Х., 2000. - 103 с.

 

e-mail:kohysik@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>